Що гризе табачників...

Ось це і гризе міністра Табачника. Пасеться в Україні і шкодить їй на кожному кроці. Шкодить на догоду Путіну, Медведєву, Пересу, які повчають українців забути про минуле.

 Учитель російської літератури в сільській десятирічці прищепив мені повагу до російської мови, яку я вивчав з 2-го класу: « Во дни сомнений, во дни тягостных раздумий…ты один мне поддержка и опора  - о великий, правдивый, могучий русский язык ». Учитель української літератури не підкреслювала велич рідної мови (може не дозволялось), а українських класиків представляла борцями за світле комуністичне майбутнє. Розповідями про сучасників тільки відбивала бажання вивчати рідну мову. Коментуючи вірша «відомого» радянського поета - «Ми не ходимо тепер до річки по воду, кран тільки крутнемо – вода й біжить з водопроводу»,- підкреслювала, що цими рядками поет оспівує заможне радянське життя, бо вже не носимо воду на коромислах – сама біжить ….    

 Зверхність всього російського стверджувалась у школі, в державних установах, в закладах культури. В київському технічному ВНЗ все було  російською. Тільки один старший викладач осмілився (доба хрущовської відлиги) навчати нас геодезії українською мовою, на полтавсько – київському діалекті, та з такою любов’ю і повагою до рідної мови,  що вона поставала більш ліричною, людянішою, і не менш технічною за російську. Та головне, що це розуміння вдалось прищепити дітям і внукам. Поділюсь досвідом.

 Читаю дитині на ніч казки російською мовою – подобаються. Другого вечора читаю «Івасика – Телесика» Павла Тичини. Наступного разу бажають тільки українського «Телесика», слухають уважно, погрожують ручками на словах: « тож не голос матінки, то зміїна річ. Іч яка, іч!»  Засинали задоволені, коли чули : «зміючку - Оленочку враз обдурив - бач який».  Після другого читання «А я у гай ходила» самі розповідали, як «дерева люлі – люлі», і як «зозулі-ку-ку». Вже школярам читав байку Крилова «Волк и Ягнёнок» і Глібова «Вовк і Ягня». Пояснював, що глібовська виразніша, жалівліша «до дурного ягняти, яке, пустуючи серед дня, саме забилося до річки напитися водички…стоїть сердешне та й дрожить»…

 Розповідав, що всі назви місяців - січень…травень…грудень - визначають пори року, а январь…май…декабрь - безликі, сухі, інородні. Переконувало. Вже старшокласникам пропонував перекласти на російську мову вірша «А я у гай ходила», чи вислів - "тріпотіло листя на березі» (трепетали, дрожали, мерцали, тряслись). Перекладали, та ліричного тріпотіння не відчували.

 Сьогодні і я, і слухачі моїх казок цінуємо рідну мову і впевнені: «не будь тебе, як не впасти в розпач при  виді того, що відбувається вдома. Не можливо вірити, що така мова не була дана великому народу». Ось це і гризе міністра Табачника. Пасеться в Україні і шкодить їй на кожному кроці. Шкодить на догоду Путіну, Медведєву,  Пересу, які повчають українців дивитися тільки в майбутнє і забути про минуле - мову, історію, Голодомор-Геноцид, тобто, забути валуєвих, муравйових, кагановичів, хатаєвичів,… А скільки таких табачників, ківалових, колісниченок !  Та поки вони верховодитимуть, народ України буде тільки зубожіти.