Бліда Блакитна Цятка

Бліда блакитна цятка (англ. Pale Blue Dot) – саме так називається фотографія планети Земля, зроблена між 14 лютого 1990 і 9 червня 1990 зондом «Вояджер-1» з рекордної вiдстанi...

Бліда Блакитна Цятка

  Бліда блакитна цятка (англ. Pale Blue Dot)  – саме так називається фотографія планети Земля, зроблена між 14 лютого 1990 і 9 червня 1990 зондом «Вояджер-1» з рекордної вiдстанi, що показує її на тлi просторiв космосу. Цю назву придумав нащадок українських емігрантів Карл Саган (http://uk.wikipedia.org/wiki/Саган,_Карл ).  

  Скоро вибори і люди знову потихенько починають сходити з розуму. У нас таке трапляється часто. Цього разу я не буду, як дехто каже, «парафінити» нікчемних містечкових політиків. Вони навіть на це не заслуговують.  Просто хочу попросити Вас прочитати, що написав цей самий Саган про істинне значення цієї фотографії.  А висновки нехай кожен зробить для себе сам.

 «Погляньте ще раз на цю цятку. Це тут. Це наш дім. Це ми. Всі, кого ви любите, всі, кого ви знаєте, всі, про кого ви коли-небудь чули, всі люди, що коли-небудь існували, прожили свої життя на ній. Безліч наших насолод і страждань, тисячі самовпевнених релігій, ідеологій та економічних доктрин, кожен мисливець і збирач, кожен герой і боягуз, кожен творець і руйнівник цивілізацій, кожен король і селянин, кожна закохана пара, кожна мати і кожен батько, кожна здібна дитина, винахідник і мандрівник, кожен викладач етики, кожен брехливий політик, кожна «суперзірка», кожен «найбільший лідер», кожен святий і грішник в історії нашого виду жили тут — на порошинці, підвішеній в сонячному промінні. Земля — дуже маленька сцена на безмежній космічній арені. Подумайте про річки крові, пролитих усіма цими генералами і імператорами, щоб, в променях слави і тріумфу, вони могли стати короткочасними господарями частини піщинки. Подумайте про нескінченні жорстокості, що здійснюються мешканцями одного куточка цієї цятки стосовно мешканців іншого куточка, що лиш ледь-ледь відрізняються від них. Подумайте про те, наскільки часті між ними розбіжності, про те, як жадають вони вбивати один одного, про те, наскільки гаряча їх ненависть. Наша поза, наша уявна значимість, ілюзія про наш привілейований статус у всесвіті — всі вони пасують перед цією точкою блідого світла. Наша планета — лише самотня порошинка в навколишній космічній темряві. У цій грандіозній порожнечі немає ані натяку на те, що хтось прийде нам на допомогу, щоб врятувати нас від нашого ж невігластва. Земля — поки що єдиний відомий світ, що може підтримувати життя. Нам більше нікуди піти — принаймні, в найближчому майбутньому. Побувати — так. Колонізувати — ще ні. Подобається вам це чи ні, але Земля — це зараз наш дім. Кажуть, астрономія прищеплює скромність і зміцнює характер. Напевно, немає кращої демонстрації дурного людського зазнайства, ніж ця відсторонена картина нашого крихітного світу. Мені здається, вона підкреслює нашу відповідальність, наш обов’язок бути добрішими один з одним, берегти і плекати цю блідо-блакитну цятку — наш єдиний дім.»

З повагою, Олександр Дем’янчук.