Чому сміття в кущах і хата з краю

Зона комфорту і відповідальності українців закінчується за порогом власної хати. Далі - чужий ворожий всесвіт.

Хто з нас не зводив очі до неба, волаючи: "От свинота!", побачивши на узбіччі дороги, в лісі, чи в парку купу сміття, або поламані вандалами лавочки. І я так само гнівалася і коментувала це на кшталт: "Оце ж уже влада не винна, це наш народ отакий, Шариковоподібний, і такого життя заслуговує,  і бла-бла..."

Але якось, натрапивши на статтю російського дизайнера Артемія Лєбедева про зону комфорту людини в європі і на пострадянському, вірніше, на постімперському просторі, я замислилася.

Який простір контролює українець? Де він впливає? Де він господар? Хіба що у власній хаті. Хто у нього запитував згоди на будь які зміни навколишнього світу за імперських, радянських та новітніх "незалежних" часів? Хто зараз запитує його згоди щодо забудови, огородження виходів до Дніпра, лісів в його ж рідних селах? Яка реакція тих, хто огороджує на такі запитання?  Феодальна імперія, що спирається на силу та залякування, живе, і вмирати не збирається. Вона ніколи у "людсьих ресурсів" нічого не питає ( хіба що за новітніх часів імітує такі запитання) - вона створюється малою купкою осіб для того, аби імперативно  зконцентрувавши ресурси, задовольняти власні глобальні амбіції та фантазії. Серед болота поставити красиве європейське місто, або повернути річки в інший бік, або створити ядерну бомбу, або провести чемпіонат. Чи може хтось з пересічних громадян імперії вважати, що ці досягнення НАЛЕЖАТЬ йому? В кращому випадку для "людських ресурсів" імперія культивує відчуття причетності та ПРИНАЛЕЖНОСТІ до великого організму, великим господарям, які керують нами.  Я чула такі горді висловлювання російських туристів з глибинки на Дворцовій Площі та в Літньому Саду Санкт-Петербурга.  В Києві з таким же настроєм на Майдані гуляють жителі невеликих провінційних міст та сіл.

 Зона комфорту і відповідальності в такому постімперському суспільстві обмежується власною хатинкою. Все інше - ворожий вакуум, куди доречно жбурнути пакет зі сміттям. Страх (особливо в нашу інформаційну епоху) йде пліч-о-пліч з агресією. Страх та відчуженість породжують  вандалізм, хамство, свинство, зловживання всім, що змінює свідомість та дає примарне забуття. Хто винен в цьому - самі люди, чи система? Хто перший - яйце, чи курка? Моя особиста думка - або декілька столітть болісної тривалої еволюції суспільства, або політична воля еліт здійснити послідовні зміни. Дати людям сигнал - ви не бидло, нам цікава ваша думка, вас не вб'ють за запит щодо забудови чи захоплення землі.