Дурний приклад заразливий.

Нещасні вони, порнописателі... з численними дупами, пенісами, кліторами... Запах ригачки, наркоти і менделеєвськогр пійла.

 В книгарні «Є» на Лисенка  купив «Ворошиловград» Сергія Жадана. Є що почитати – потяг  Київ-Ужгород сімнадцять годин у дорозі. Книга невелика, та не дочитав і на зворотньому шляху – не зміг «проковтнути», як сказав Луценко, проковтнувши за 2 дні в Лукянівському  СІЗО «Записки українського самашедшего». Тільки в голові накопичиться ненормативна лексика – відкладаю, і так кожного разу, бо її там - аж зашкалює. Дивуюсь я таким письменникам: Чи дитинство тяжке, чи друзі круті, чи може  теща дошкуляє?... Як же Максим Горький, з дитинства пізнавши працю в наймах, юним побурлакувавши на Волзі, зміг описати соціальне дно без звичних  «руських» слів?..

 В моїй  пам’яті  рядки із книг радянських класиків : Олександра Фадєєва – «він співав сороміцьких пісень і портив сільських дівчат» ; Михайла Шолохова – «коло церкви хлопці лапали дівчат і ті тихенько верещали».  Декілька слів , а настільки понятлива  характеристика  героя  і яке  ліричне , щемливе і бажане описання  пасхальної ночі .   Скільки сороміцьких слів знадобиться Сергію , щоб описати подібне ?  А є ж у кого вчитися і сьогодні ...

 Наведу один абзац із книги сучасної української письменниці : «Золоте , кажете , весілля . Молода ти ще знати…Золотий був…катюга, от що! Валяється десь, а додому йде. Згребе мене. Каже: м’яка ти, солодка . А вже як зробить діло своє чоловіче-як золотом посипле ! Отакий був, отаке весілля щоночі»…І ніяких  бридких слів. Та не вчаться, чогось, «порнопісателі», так і тягне їх на щось дурне. А ми дивуємося, чого «сквернословіє» ріже вуха на базарі, в сквері, на зупинках транспорту, особливо серед молоді, і на шкільному подвір’ї . Бо це круто? Вірогідніше – невихованість чи нездатність висловлюватися без дурних слів.

 Та є письменники моральні, толерантні… Прочитав цікаву і повчальну книжку земляка Василя Чепурного з ліричною назвою «Акурайку». Сторінки щоденника про відлуння  померанчевих подій на  Чернігівщині (лаконічні, відверті, щирі) нагадали мені «Окаянні дні» Івана Буніна. Приємно, що  несприйняття  Чепурним бридких висловів співпадають з моїми.  Цитую: «Порнопісателі пишуть від вичахання, від трагедії, відсутності любові. І господньої ( самі ж її витравили в собі ) і людської. Нещасні  вони.  Винничуки та  ірени  карпи  з численними дупами, андруховичі та жадани з пенісами і кліторами. І запах.  Запах  ригачки, наркоти  та менделеєвського пійла. Література  блювоти».

 Мій однокурсник, корінний киянин, прочитавши «Акурайку», сказав про автора при телефонній розмові:        « Він теж наша людина ! »