Під час Другої світової війни для того, щоб приховати маневри своїх військ від противника, воюючі сторони широко використовували тактику димових завіс. Нинішній режим Януковича, який оголосив в Україні війну всім, хто ще вважає себе українцем і не хоче бути «строітєлєм русского міра», використовує таку ж тактику при введенні Закону Ка-КА, основна мета якого полягає у витісненні української мови зі всіх сфер, де ще вона не витіснена, на користь російської.
Як відомо, В. Янукович 8 серпня підписав скандально відомий «мовний закон». Власне кажучи, ні в кого щодо цього і не було сумнівів, адже те топтання національної гідності українців, яке відбувалося у Верховній Раді при «прийнятті» цього «Валуєвського указу нинішнього часу», не могло відбуватися без схвалення «гаранта» Конституції. Тому зустріч В. Януковича з українською інтелігенцією 7 серпня була ні чим іншим, як звичайним прикриттям. Фактично, людей, які були на зустрічі, використали як відомий виріб. Характерно, що А. Герман після зустрічі заявила, що якби закон Ка-Ка вводився в тому вигляді, в якому прийнятий ВР, то він би розколював суспільство. Але не дивлячись на це наступного дня людина, яка начебто повинна цементувати це суспільство, підписала закон про знищення української мови саме в тому вигляді. І де в цьому здоровий глузд? Не можна, тому що розколює, але нехай трішки порозколює. Ну, хоча б деякий час. Потім виправимо.
Дії правлячого режиму демонструють, що насправді вся комедія з інтелігенцією і обіцянками щодо «покращення», тепер вже з мовного питання, чекає доля «покращення вже сьогодні» економічного і соціального стану населення, яке обіцяв В. Янукович перед виборами президента. Тобто, швидше за все, все буде навпаки. Виникає питання, навіщо тоді все це було потрібно. Відповідь проста – щоб заспокоїти ту частину населення, яку цей закон не влаштовує та зупинити можливі протести. А. Герман перед анонсованою 24 серпня в Києві акцією протесту розвинула неабияку активність, розповідаючи по те, які зміни будуть внесені. Так, я вірю, що зміни будуть розробляти і навіть гучно про це розповідати. Я навіть вірю, що їх винесуть на розгляд ВР. І там навіть буде бар’єр 30 % і замість «або» буде написано «та», як обіцяє Герман. Але хто тут вірить, що ВР прийме 30 %? Не для того російські націоналісти, чим насправді є ПР, захоплювали владу в Україні, щоб обмежувати себе рамками Луганської, Донецької областей та Кримом. Якщо бар’єр піднімуть, то рівно настільки, щоб регіональною не стала кримсько-татарська, хоча саме ця мова заслуговує на певний статус. Адже кримські татари – єдина нація на теренах України, яка не реалізувала своє право на самовизначення і мову якої не захищає і не підтримує жодна держава. Ах, так, не захищає жодна держава, як не дивно, ще українську мову. Навіть в Україні.
Та й головна проблема закону Ка-Ка не в 10 % і навіть не в «або». Головна проблема цього закону в тому, що він витісняє українську мову зі всіх сфер вживання, крім побутової. В цьому законі передбачена серйозна відповідальність за ігнорування регіональних мов і практично немає ніякої відповідальності за дискримінацію державної української. Відсутні будь-які норми щодо підтримки української, натомість аж забагато гарантій для регіональних, на практиці, звичайно, російської. І ніякі проценти цього не змінять. Фактично, держава лишає українську напризволяще і пропонує конкурувати з російською. Враховуючи повну окупацією Росією мас-медійного простору та величезні кошти, які направляє Росія на підтримку російської мови (до речі, цілком правильно робить, що не скажеш про українську владу), ігнорування і дискримінацію нинішніми можновладцями української на користь російської, результати конкуренції відомі наперед. Їх можна побачити на прикладі Білорусії. Це все одно, коли Вам дають палицю і пропонують позмагатися із противником, в якого автомат. Мовляв, і у нього, і у Вас дві руки та дві ноги. На зауваження про автомат кажуть, що можете ухилятися від куль. Зате, он яка палиця, знаєте, як нею можна вдарити.
Думаю, що найімовірніший варіант, що контрольована російськими націоналістами із Партії регіонів ВР відхилить будь-які зміни. А Янукович після того розведе руками. Мовляв, бачте, я все зробив, я хороший, то все ВР, що я можу вдіяти, якщо таку законодавчу владу обрав народ?
Враховуючи все це, українцям не слід заспокоюватися. Як не дивно, за право користуватися українською в Україні доведеться боротися. І влада тут буде проти народу. На жаль, сподіватися на серйозну підтримку опозиції також не доводиться. Я розумію, що опозиція сильно обмежена в фінансуванні і ті кошти, які є, в першу чергу направляє на фінансування виборчої компанії. Але хіба потрібні були кошти для того, щоб хоча б анонсувати акцію протесту в Києві після підписання закону В. Януковичем. Я сам був свідком увечері 8 серпня на Європейській площі, як приходили десятки людей, сподіваючись взяти участь в акції, і не бачачи жодних організаційних заходів, повертали назад. Те саме повторилося і наступного дня. Зрозуміло, що відпускний період, зрозуміло, на тривалу акцію немає грошей, але цього й не потрібно. Навіть нечисленна акція в Києві потрібна була. Інертність опозиції відверто дивує.
Насправді, тривала і постійна акція нічого не дасть. Вона не може бути масовою, особливо зараз в літній період (недарма для цього закону вибраний був літній період, хоча, виходячи з потреби виборів для ПР кращою була б осінь), і вона потребує належного фінансування. Крім того, на нечисленні акції влада навіть не реагує. Краще проводити періодичні акції, але масові. І першою, але не останньою з них має стати акція 24 серпня. І не слід обмежуватися лише лозунгами на захист української мови. Навіть відміна закону Ка-Ка не змінить антиукраїнського окупаційного характеру нинішньої влади. Слід вимагати також усунення від влади українофобів Азарова, Табачника, Саламатіна, Єфремова та їм подібних, зміни антисоціальної політики влади, припинення перерозподілу національних багатств на користь обмеженої, близької до влади групи людей, заборони діяльності антиукраїнських організацій і розслідування джерел їх фінансування, припинення переслідування опозиції та членів українських патріотичних організацій, звільнення політичних в’язнів, проведення чесних і прозорих виборів. Це допоможе розширити базу антивладних акцій. А українцям слід зрозуміти, що ніхто, крім них, їх власні права не захистить. Тому потрібно відірватися від моніторів і з кухонь та хоча б вийти на вулицю. Інакше нас чекає подальше зубожіння, принизливе служіння олігархам і доля камінчиків у фундамент «русского міра».