О фашизме украиноязычных

Чего они хотят?

Прийняття закону Колєсніченка-Ківалова не могло не викликати обурення в будь-якої людини, яка ще відчуває себе українцем. Верховна Рада України не мала мандату українського народу на прийняття подібного закону, оскільки подібні закони потребують досягнення суспільного консенсусу, чого якраз не було. Хочу звернути увагу, що сили (ПР і КПУ), які в своїх програмах містили положення про підвищення статусу російської мови (не дивлячись на назву, закон направлений саме на підвищення статусу російської мови, сьогодні це вже відкрито визнають очільники ПР, зокрема, М. Чечетов, який відкрито заявляє, що статус регіональної отримає лише російська, інші регіоналів не цікавлять), не отримали довіру більшості громадян України. Програми інших партій, які представлені у ВР, не містили подібних положень, а точніше, містили абсолютно протилежні твердження.  Фактично, закон був прийнятий руками депутатів-зрадників. І абсолютно не важливо, з яких причин була ця зрада, важливий сам факт. Звичайно, можна заперечити, що за підвищення статусу ратував В. Янукович, який обраний президентом. Але потрібно згадати, що на виборах президента В. Янукович не отримав навіть 50 % голосів, тобто є президентом меншості і, як показують останні події, президентом російськомовної  України, а не всієї України. Вся влада на сьогодні практично нелегітимна. Президент привласнив собі повноваження, які йому не надавав народ. Верховна Рада неконституційним шляхом сформувала більшість, яка сформувала нелегітимний уряд. Конституційний суд перетворений у прислужницю адміністрації президента. Нелегітимна влада проти волі більшості народу через коліно вирішує питання, які визначають долю країни.  Крім того, закон приймався антиконституційним шляхом, з грубим порушенням самої процедури, шляхом бульдожного продавлювання в стилі вуличного донецького бандитизму. Причому,  очільники ПР ще й цим гордяться. Як виразився Чечетов, «розвели как котят». Був би у нас Конституційний суд, а не контора для прислужування бажанням Банкової, від цього закону давно вже не лишилося б і сліду. В нормальної людини, незалежно від рідної мови, такі дії, крім відрази і протесту, навряд чи можуть щось викликати. Вже це ставить під сумнів суспільну легітимність даного акту. І тому протести проти прийняття цього закону абсолютно не дивні. Дивним виглядає, швидше, що вони нечисленні. Але я не радив би нинішньому режиму російських націоналістів занадто радіти з цього приводу. Так, вони вдало вибрали сезон, коли період відпусток і політична активність населення майже на нулі, але незабаром стане абсолютно очевидним, що протести будуть лише наростати. Все ще попереду.

Разом з тим, в ЗМІ почали з’являтися публікації, автори яких звинувачують противників закону в тому, що вони відмовляють іншим людям в праві на вживання рідної мови, в недемократичності і навіть в фашизмі.  Зазначається, що росіяни в Україні повинні мати такі ж мовні права як і українці, що вони така ж корінна нація (без пояснення і швидше за все, розуміння, що це таке), що росіяни в Україні – державотвірна нація. Хочу відповісти на подібні публікації.

Я не проти будь-якої мови, будь-яка людина має право говорити будь-якою мовою, якою бажає. Але при цьому хочу нагадати, що право однієї людини закінчується там, де починається право іншої. Перш за все, хотів би зазначити, що російська нація своє право на самовизначення вже реалізувала і має свою державу – Росія. Саме ця держава захищає ( і досить потужно) російську мову, до того ж не лише на теренах Росії. Тому всі розмови про якісь загрози російській мові в Україні не варті і ломаного гроша. Будь-який росіянин може бути впевнений в майбутньому російської мови – вони нікуди не зникне і їй ніщо не загрожує. В умовах тотальної русифікації мас-медійного простору (навіть на Першому національному, начебто українському каналі, сьогодні простіше почути російську мові, ніж українську) це не більше, ніж провокативні заяви.  Єдина нація в Україні, яка не реалізувала своє право на самовизначення, є кримські татари. І тому , мабуть, саме кримсько-татарська мова потребує в Україні особливого статусу, оскільки немає іншої держави, яка могла б захищати і підтримувати цю мову. Звичайно, якщо не враховувати українську, яку не дивлячись на існування держави з назвою «Україна» (чи вже «Украіна?), ця держава українську не тільки не намагається захищати та розвивати, а прагне маргіналізувати, надаючи чомусь перевагу мові іншої держави – російській. Більше того, сьогодні в Україні в силу відомих обставин росіянин має більше можливостей для використання російської, ніж українець української. Яким би абсурдом це не виглядало, але це саме так. Людина будь-якої національності може бути впевненою, що про її мову подбає країна її предків – німецьку в Німеччині, румунську – в Румунії. Вони можуть бути впевнені, що ці держави збережуть їх мову. А куди податися українцям, якщо українська начебто влада прагне знищити українську мову в Україні? Хто буде розвивати і підтримувати українську? Чи можу я бути впевнений, що завдяки політиці нинішньої влади мої діти зможуть користуватися українською мовою? Риторичні питання. Правляча Партія регіону  навіть не приховує, яку долю вона готує українській – українська повинна залишитися лише в анекдотах, як заявив відомий регіонал Левченко. Ніхто з впливових керівників Партії регіонів- ні Янукович, ні Азаров, ні Єфремов- цю заяву не спростували і не засудили. Більше того, незабаром пан Левченко стане депутатом ВР України від ПР.  Так  мають право українці проти цього свавілля протестувати чи ні? І хто фашисти – українці, які хочуть зберегти (зважте, мають на те всі права) свою мову від знищення чи Левченко з товаришами (чи братками, так, мабуть, точніше) із ПР?

Наші опоненти заявляють, що закон Ка-Ка повністю відповідає Європейської хартії регіональних мов (далі – Хартія). Гаспада, досить займатися брехнею, не падайте до рівня Колесніченка, хоча б перечитайте Хартію. Хартія направлена на збереження мовного різноманіття, закон Ка-Ка – на знищення всіх мов, крім російської, Хартія захищає мови, які на межі знищення, - закон Ка-Ка надає переваги російській мові, яка і так найсильніша. В Хартії звертається увага, що міноритарні мови не можуть застосовуватися на шкоду державній, - закон Ка-Ка направлений на витіснення української мови із усіх сфер на користь російської. Може в Хартії Ви знайдете десь проценти, 10 %, 20 % чи ще якісь проценти, як в законі? Хартія направлена на захист зникаючих мов незалежно від кількості носіїв, а не на захист національних меншин. Закон, який прийнятий зрадниками українського народу, повністю перекручує суть Хартії.  Невже в Хартії написано, що держава має усунутися від регулювання мас-медійного простору і все віддати на відкуп бізнесу? Я не розумію, чому на Першому національному каналі питання мови має вирішувати Бенкендорф із Арфушем, а не державний орган, і чому там навіть до прийняття закону Ка-Ка переважала російська мова? Цей канал фінансується із бюджету за податки громадян, а не на кошти названих господ.  Бенкендорф цинічно заявляє, що він не може примушувати запрошених гостей говорити українською. Гаспадін Бенкендорф, слава Богу, що не можете. Тим більше, що і не потрібно. Але Ви маєте виконувати умови ліцензування і свої обов’язки, а не займатися відписками. А це означає, що Ви ЗОБОВ’ЯЗАНІ  забезпечити виробництво телевізійного продукту відповідною мовою, підбирати ведучих, які володіють українською, а не запрошувати невідомо кого із сусідніх країн, які ще й глузують із державної мови, називаючи її діалектом. Гаспадін Бенкендорф, звертаю Вашу увагу, що українські громадяни НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНІ володіти російською мовою, а от державною – так. Тому, переводячи національний канал на російську мову, Ви порушуєте право українських громадян на отримання інформації.

Всі наведені факти, на жаль, свідчать лише про одне – нинішня влада в Україні носить антиукраїнський окупаційний характер. Цей режим – результат змови купки олігархів і обману люмпенізованих верств населення обіцянкою «покращення ще вчора» з метою свого самозбереження. Не може українська влада знищувати мови народу, якщо вона не окупаційна! Та й не в мові лише справа. Як українцям відноситися до заперечення начебто українським президентом голодомору як акту геноциду? Це наруга над пам’яттю мільйонів замордованих голодом українців.  Хіба може це робити українська влада? Хіба може українська влада ділити країну, натравлюючи одні регіони на інші, розповідаючи, які герої дійсно герої, а які неправильні? Українська влада мала б сказати, що і ті, і інші заслуговують на повагу, так як боролися за Україну, як це робиться, наприклад в Росії, де і до червоних, і до білих намагаються відноситися однаково. Хіба може українська влада знищувати середній клас, той клас, який мав би рухати економіку, в інтересах купки олігархів? Хіба може українська влада нещадно грабувати країну, дозволяючи наближеним до сім’ї виводити мільярди в офшори? Грабують будь-яку країну лише окупанти, які знають, що їх незабаром виметуть. От і прагнуть урвати якнайбільше, поки є можливість. І ім’я їм – Партія регіонів, партія, яка за словами про інтернаціоналізм приховує цинічний оскал російського націоналізму. І хай вас не дивують прізвища на –ко в її рядах. Це такі собі сучасні яничари, які більше від росіян прагнуть показати, які вони русскі.

І, нарешті, чого ми, українці не лише за паспортом, але й душею, хочемо. Ми хочемо бути впевненими, що наші діти на своїй українській землі зможуть користуватися українською мовою, а не тією, якої хоче Ківалов чи Колєсніченко, і що вони, наші діти, самі будуть на ній господарі. Якщо це фашизм, тоді ми-фашисти, а ви, наші опоненти, звичайно, антифашисти. Справді, лише антифашисти можуть позбавити цілий народ його мови. Он як добре в Білорусії, все російське, від білоруської мови лише назва лишилася, скрізь російська. Це так по антифашистськи і демократично. Звичайно, в розумінні російських націоналістів.

Так, нас, українців, сьогодні хочуть загнати в гетто. Окупанти думають, що схопили Бога за бороду. Ми мовляв, зараз, сильніші, тому зробимо, що захочемо. Ну, якщо попросите, то може зробимо вам послаблення, а ні, то і ні.  Охолоньте, гаспада. В окупантів ми не збираємося нічого просити.

1. Ми не визнаємо Закон Колєснічнка-Ківалова як антидержавний та такий, який прийнятий антиконституційним шляхом. Натомість мають бути розроблені закони про державну мову і мови національних меншин, щодо яких в суспільстві існував би консенсус.

2. Ми вимагаємо усунути від влади міністра-українофоба Д. Табачника, який ділить українців на сорти і називає українську мову «непотрібною». В Україні ця людина не може бути міністром, хіба що міністром при окупаційній адміністрації.

3. Ми вимагаємо усунути з державних посад українофобів, які всупереч Конституції не володіють українською мовою.

4. Ми вимагаємо забезпечити на загальнонаціональних телевізійних каналах і в ефірі радіостанцій присутність української мови в обсягах, що відповідає її державному статусу. Ці обсяги (в процентному відношенні) не можуть бути меншими від частки громадян України, які за результатами перепису визнали українську мову рідною. В регіонах місцеві канали і радіостанції можуть використовувати різні мови в залежності від мовних особливостей регіонів. При цьому ми не визнаємо підміну дублювання титруванням. Титрування не замінить живу мову. Ми не згодні ловити на екранах якісь букви, які тільки всіх дратують.

5. Ми вимагаємо припинити перерозподіл національних багатств на користь обмеженої групи осіб, так званих олігархів.

6. Ми вимагаємо припинення переслідування опозиції і звільнення всіх засуджених за політичними мотивами. В цивілізованій державі влада повинна сприймати опозицію як опонентів, а не як ворогів, яких слід знищити.

7. Ми вимагаємо заборони діяльності антидержавних і антиукраїнських організацій – Партії Регіонів, Комуністичної партії України, «Родіни» та їм подібних.

8. Ми вимагаємо припинення антизахідної істерії і реальних дій з інтеграції України в Європейське співтовариство.

9. Ми вимагаємо створення умов для становлення в суспільстві середнього класу. Для цього необхідно створити умови для розвитку малого і середнього бізнесу, а не умови для збагачення вузького кола наближених до влади людей.

10. Ми вимагаємо припинити русифікацію освіти і привести її у відповідність з Європейською хартією, яка передбачає можливість вивчення частини предметів рідною мовою або навчання державною з вивченням рідної мови, а не повністю навчання рідною мовою з вивченням української мови як окремого предмету. Повна освіта мовами національних меншин з вивченням української як іноземної призведе до того, що українські громадяни, які належать до національних меншин, в першу чергу в русифікованих регіонах,  будуть знати українську, як випускники радянських шкіл англійську, тобто ніяк.

11. Ми вимагаємо вжиття державою заходів для збільшення частки української мови в періодичних виданнях відповідно до її державного статусу.

12. Ми вимагаємо припинити переслідування активістів українських патріотичних організацій.

Зауважу, що всі ці вимоги законні і витікають із прав та свобод, гарантованих Конституцією.

Ми цілком свідомі, що нинішня окупаційна адміністрація, інфікована вірусом російського націоналізму та клептомані, не бажає і не може виконати ці вимоги. В цих умовах для захисту держави і своїх конституційних прав та свобод ми будемо домагатися зміни влади. Влада сподівається на апатію громадян - ми їх розбудимо. Якщо нинішня влада спробує зберегти себе антиконституційними методами - вона одержить гідну відсіч. Досить їх боятися, повірте, вони бояться нас. Їх від нас відділяють лише кілька рядів ЗМОПівців. Більше всього вони бояться, що ми об’єднаємося і прийдемо запитати про їх діяння. І тоді ряди міліціонерів просто  розступляться. Нинішній владі доведеться постати перед нами і відповісти за топтання національної гідності українців. Нехай забудуть по нашу толерантність, помилок 2004 р. ми більше не допустимо.  Ми готові до боротьби і ми переможемо.