У велику політику йде Ємець. Не двійник, а син знаного батька

Серед чорних технологій у нинішній передвиборній кампанії трапляються, на щастя, і білі плями.

Вибори до Верховної Ради цієї осені, безумовно, багатьом запам’ятаються як зразок абсурдності самого інституту виборів. Застосування «брудних» технологій зашкалює вже сьогодні. Двійники (здебільшого кандидатів від опозиції) із «запозиченими» у відомих політиків прізвищами – здавалось би, найпримітивніший подарунок від чинної влади. Але через масовість явища це безглуздя може набути фатальних наслідків. І на такі факти сьогодні вказують цілком справедливо. Щоправда, джерел, які беруться їх оприлюднювати, на українському медіа-просторі – одиниці. На жаль.

З огляду на таке похмуре явище важливо, щоб одночасно із викриттями махінаторів, кажучи образно, із водою не виплеснути дитину. В Україні є багато людей із прізвищами вже відомих розкручених політиків, які немовби готові примазатися до списку кандидатів у депутати за будь-який гонорар. Мовляв, знайшли вже й зіц-порошенків, і зайців, і бондарів, і ємців… Отут я скажу: «Зачекайте». Бо точно знаю принаймні одного Ємця – Леоніда, який на нинішніх парламентських виборах  балотуватиметься за округом №221 міста Києва. Котрий - не технічний двійник покійного Олександра Ємця, а його старший син.

Ємець-молодший прийшов у політику 22-річним хлопцем після загибелі батька.  У 2001 році, нагадаю, народний депутат, член правління партії «Реформи і порядок» Олександр Ємець загинув у автокатастрофі. Леонід став членом його партії. А 2006-го він став депутатом Печерської районної у місті Києві ради, очолив фракцію «Нашої України».

Шість літ по тому, у сакраментальні 33 (сьогодні, 30 вересня, у нього - день народження), він балотується до парламенту. Зважаючи на Ісусів вік та депутатський досвід, його вже й незручно називати молодим кандидатом. Батько у 31 рік вже був нардепом Верховної Ради першого скликання. А згодом - і другого, і третього... Олександр Ємець був і міністром України у справах національностей і міграцій, віце-прем’єр-міністром України з політико-правових питань. Він дійсно багато встиг за своє коротке життя, прийшовши у політику 31-річним.     

До речі, у Грузії, яка сьогодні дивує світ своїми реформами, середній вік членів уряду – 32 роки. Чом не ноу-хау? Он уже й затяті критики грузинських перетворень прикусили язики.

Тож у даному разі напрошується висновок: нехай би таких ємців в Українському парламенті було б побільше.