Невже знищення єдиної Національної Академії керівних кадрів культури і мистетв д

2012 рік Президент України Віктор Янукович проголосив Роком культури та відродження музеїв! Чи то міністри освіти та культури не знають про це, чи то така політика по відродженню музеїв?...

4 липня 2012 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято Розпорядження № 433-р «Про реорганізацію навчальних закладів», пунктом 1 та пунктом 2 якого вирішено здійснити реорганізацію Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв шляхом приєднання до Київського національного університету культури і мистецтв з утворенням на базі зазначеного Університету структурного підрозділу і Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України і Міністерству культури України доручено здійснити заходи, пов’язані з реорганізацією зазначеного навчального закладу, у межах відповідних бюджетних призначень, студенти реорганізованої Академії згідно з цим розпорядженням продовжують навчання у Київському національному університеті культури і мистецтв.

Як зазвичай трапляється в нашій країні останнім часом, рішення було прийнято без обговорення у професорсько-викладацьких колективах та в осередках студентського самоврядування. Рішення було прийнято літом, коли і самих студентів, то не було в Києві, а вступні іспити вже почались.

Академія опинилась у ситуації, коли вона ніби є дійсною, а ніби вже і не існує. Від профільних міністерств ніяких коментарів чи пояснень. Студенти самі мали боротись за своє право навчатись у вибраному ними навчальному закладі і не прийняли розпорядження Кабінету Міністрів, як розпорядження, яке треба виконувати. Крім того ситуація була дивною ще і тому, що на сайті Кабінету Міністрів розпорядження не було опубліковано аж до 20 серпня. Чому?

8 серпня відбулось перше судове засідання, щодо того, щоб відмінити розпорядження 433-р, але міністерства не були готові до судового розгляду.

22 серпня відбулось наступне засідання, міністерства знову не змогли обгрунтувати свою позицію і аргументи щодо об'єднання ВНЗ.

12 вересня має відбутись наступне судове засідання.

Я зустрілась зі студенткою Академії щоб поговорити про Академію і дізнатись про думку і настрій студентів.

Ілона. Студентка Національної Академії керівних кадрів культури і мистецтв.4 курс, кафедра графічного дизайну

Д.С.: Ілона, розкажіть, будь ласка, чому саме ця Академія була обрана Вами для здобуття освіти?

- Коли я обирала Вузи для вступу,  то перш за все, я обирала також територію. Коли зайшла на територію Києво-Печерської Лаври, то одразу відчула якусь ауру, відчула, що тут все по-домашньому, а вже коли побачила ректора нашого, Василя Гнатовича, то зрозуміла, що це людина, яка завжди в усьому допоможе, це другий батько. Взагалі, весь професорський склад тут дуже гарний – до них немає ніяких претензій та питань.

Д.С.: Звідки Ви приїхали до Києва?

- Місто Конотоп Сумської області.

Д.С.: Тобто ви тут живете напевно в гуртожитку? Що скажете про життя в Києві і саме умови проживання в гуртожитку?

- Так, проживаю в гуртожитку. Все дуже подобається, також все по-домашньому – нас по 4 особи в кімнаті проживає, у кожного є своє місце, свій, скажімо так, куточок, власна територія. Дуже подобається плата – всього – 150 грн. з особи і ніяких додатковий оплат. Я можу впевнено сказати, що таких умов і такої оплати (у поєднанні) немає ні в яких гуртожитках Києва.

Д. С.: Як Ви оцінюєте оздоблення аудиторій, технічну базу, забезпечення підручниками? Чи цікаво вчитись? Чи дійсно педагогічний склад Академії такий чудовий, як про це написано на сайті Академії?

- У нас і меблі зараз всі нові, і комп’ютерна техніка, так як моя спеціальність – графічний дизайн, я працюю з новими комп’ютерами. Все нове, немає такого, що стара техніка стоїть. Для кожної спеціальності нове обладнання.

Я впевнено можу сказати про викладачів моєї спеціальності: викладачі всі класні! А деякі викладачі, що працюють у нас, також викладають в інституті Бойчука. Вони вкладають всю душу в нас.

Д.С.: Вам цікаво?

- Дуже цікаво! До них коли приходиш на пару, то приходиш як до своїх батьків. Василь Гнатович – він як батько. Приходиш – і можеш поспілкуватися  про життя. Також вони розказують нам нові історії, про рекламу розповідають. Вони багато подорожують, розповідають багато цікавого.

Д.С.: Тобто три роки ви відучилися тут. Студенти вашої групи, суміжні потоки, ви живете, я так розумію, певною сім’єю, ви спілкуєтесь між собою, то скажіть, будь ласка, як ви сприйняли ту новину, що ініціативою Міністерства культури та Міністерства  освіти і науки  було прийнято рішення поєднати Національну Академію керівних кадрів культури та мистецтв з Університетом Культури? Як ви це сприйняли?

- Сприйняли дуже негативно!

Д.С.: Чому?

- Тому що ми спочатку вступали на навчання до Національної Академії керівних кадрів культури та мистецтв. Те, що нас хочуть приєднати до Університету культури Поплавського  не сприймається. І багато моїх одногрупників, студентів з потоку, коли дізналися цю новину - почали телефонувати, запитувати що і як, бо спочатку думали, що це такий жарт Міністерства культури, а потім зрозуміли, що все дуже серйозно. Тоді наші студенти почали піднімати бунт. Почали приїжджати звідусіль, підтримувати Академію, ставити свої підписи, подавати заяви до суду.

Д.С.: А хто став ініціатором і чому, якщо Ви кажете, що студенти почали піднімати бунт, бунту не було? Чому не кричали про проблему? Чому тихо стояли під судом?

-  Ініціатором стала наша Студентська Рада. Заступник Голови студентської ради Маслюк Марина почала згуртовувати студентів, а ось причина чому було так тихо і не було ніяких голосних акцій – так це заслуга нашого Василя Гнатовича. Він, побачивши наш настрій, зрозумів, що ми за Академію можемо на вили підняти Міністерство і скоріше відберемо приміщення у Міністерства культури ніж дозволимо реорганізувати наш ВНЗ, він нас стримав і заспокоїв тим, що він вірить в те, що подібне розпорядження – це непорозуміння і міністри обов’язково розберуться в цій ситуації і не допустять знищення. Василь Гнатович вірить, що правосуддя буде чесним і суддя не може не брати до уваги викладачів, студентів та їх батьків. Зауважте близько 3000 студентів сьогодні навчаються це приблизно 5 000 батьків (бо є і сироти, які навчаються в Академії безкоштовно)

Саме тому ми прийняли рішення підтримати нашого Василя Гнатовича і не робити гучних акцій.

Д.С.: Скажіть будь-ласка, а ректор керував Вашими діями? Чи він казав Вам що треба робити? Що писати? Що казати? І чому Ви весь час кажете «наш Василь Гнатович», а не кажете «наш ректор»?

- Ні, що Ви! Він нічого нам не казав, ми самостійні! А чому я кажу наш Василь Гнатович? То його всі так називають! Він же нам тут за батька: суворого, але справедливого. У нас нема такого, щоб його боятись – ми його поважаємо. Він завжди доступний для студентів. Це теж дуже багато, бо я більш не знаю ВНЗ де ректор доступний для студентів.

Д.С.: Для Вас і для студентів це перша така акція протесту. Наскільки я розумію Вас, тут оберігають від зовнішнього негативу. Як Ви себе відчували під судом?

- Було трохи страшно. Все ж таки влада. Був такий страх, що у разі, якщо Академія програє суд – новий університет може не прийняти бунтівників. Але страшно було не довго. Бо дуже швидко прийшло розуміння, ну й що з того, що не прийме? Ми і так не хотіли там вчитись і це був наш свідомий вибір. Тож нам нема чого боятись!

Д.С.:  Згідно умов договору, якщо б ви йшли навчатись туди, то ви мали б вчитись за тих же умов, що і тут,  тобто вам би не піднімали вартість навчання. То скажіть, будь ласка, якби вам дали такі умови, що ціну за навчання не піднімуть, тобто за скільки ви вчились за стільки ви і продовжуєте навчатись, вам знаходять такі місця в гуртожитках за ті ж 150 грн. з людини і теж селять вас по 4 людини в кімнаті, ви отримуєте диплом Університету культури – ніби сталося так, що вас прийняли просто до Університету культури, нічого у вашому житті не змінилося – ви б погодилися на такі умови?

- Ні, я б не погодилася. По-перше, я не хочу отримувати диплом Університету культури, так як і інші студенти. По-друге – ми дуже шануємо і любимо свого ректора і не хочемо, щоб ректором був хтось інший.

Д.С. Добре. Ще промоделюємо ситуацію: якщо цю територію (Києво-Печерської Лаври) залишили під ці інститути, які є в Академії, залишили навіть назву «Академія» і ректора залишили, але все одно зробили у складі Університету?

- Ні, мені здається, що, все таки, ми йшли до Академії, якщо є і ректор і Академія, то повинно залишатись все нашим. Хай нас виселять з території, але не порушують наше право на вибір навчального закладу, ХАЙ НЕ РУШАТЬ НАШУ СІМ'Ю!!!