Донеччина – етнічна українська земля

Лікбез для електорату регіоналів

Блогер ЗаХар Хортич із Запоріжжя залишив цікавий допис на Політико - Як українці російську Донеччину окупували:) Роблю перепост із власними арифметичними, граматичними правками та п’ятьма копійками: В дуже цікавому дописі від Олесі Наумовської зустрів „ неубійонний аргумент” українофоба:

«У вас там на Данбасє послє вайни вообщє плавільний катьол абразавался. Завєзлі кучу бендеровцев і западенцев, но ви молодци – вистаялі».

Тому обмежусь суто фактами. Висновки кожен зробить сам.



Перепис населення 1926 року:

Артемівська округа: Українці – 555808 чол.(72,5 %), росіяни 152624 чол (19,91%), євреї -17622 (2,3%), решта – менше 1%
Сталінська: українці -348518чол (53,21%), росіяни 223825 чол (34,17%).євреї -12909 чол. (1, 97%), німці – 14358 чол. (2,19%), греки – 33501 чол. (5,12%)
Маріупольська: українці – 227443 чол. (54,73 %), росіяни -76753 чол (18,47 %), євреї -13483 чол.(3,24 %), німці -26122 чол (6,29%), греки – 64238 чол (15, 46 %)

Що Росія - то Росія, не ходи й дивитись...:)

Відомо, що наступний перепис 1939 року був визнаний не дійсним. Проте окремі цифри в мережі наявні
Згідно з ними в Сталінській області на той час проживало 1839809 українців і 969465 росіян. Різниця майже в два рази!! Сільське населення – українців 498990, росіян – 81076. Тобто, автохтоне населення переважало над прибульцями з Кацапщіни більше ніж у шість разів! Що й не дивно.

Під час індустріалізації питомо українські Слов'янськ, Дружківка, Костянтинівка і найбільше Краматорськ суттєво зросли за рахунок міграції сюди вчорашніх селян з південних районів Харківщини.

На форумі газети «Поиск» уже в цьому році відбулось широке обговорення лекції Добровольського „ОУНівське підпілля на Донеччині”. В цілому це зовсім інша тема, котру я не хотів би тут зачіпати, оскільки в кожному окремому випадку слід відрізняти, була якась акція результатом діяльності ОУНівського підпілля чи абсолютно легальної і протегованої окупантами в початковий період національно –культурницької діяльності. В будь-якому випадку і та і друга опирались на національно-культурні реалії регіону. Тому - короткі уривки з лекції та її обговорення.

У Костянтинівці, де були сильні петлюрівські осередки, була організована Управа, заступником бургомістра став місцевий учитель Кирпенко, який, як свідчать матеріали НКВД, приймав участь у повстанчому русі на Київщині. Місцеві патріоти з приходом німців вже захопили поліцію, адміністрацію, газету і вже в грудні почали виходити «Костянтинівські вісті».

Ольгінський район при німцях мав 40 українських шкіл, Волноваський – 30, Слов’янськ і Слов’янський район – 52, Костянтинівка з районом – 49, Горлівка – 33 і одну гімназію ім. Тараса Шевченка, директора якої після приходу совєтів повісили по приговору НКВД. Маленький Мангушський (Першотравневий) район мав 15 українських шкіл, Макіївка більше десяти. У Маріуполі вийшли букварі, читанки.

Волноваха, Ольгінка – це великий суцільний район, який повністю контролювався українськими патріотами.

В Маріуполі організували загони Українського визвольного війська і, як тепер виходить, що Іван Кулик, що воював в УПА і загинув в Коломиї в 50-му році, він був офіцером цього УВВ в Маріуполі.

В Костянтинівці німці стикнулися з тим, що бувші петлюрівці-члени ОУН організували Українську зразкову сотню на чолі з Митрофановим (це можливо псевдо), який був петлюрівським сотником.

В Авдіївці пішли далі. Управа прийняла постанову, що у зв’язку з засиллям антиукраїнського елементу з держслужби звільнялися ті, хто не був українцем по походженню.

В області не було російського руху. На відміну від Одеси, на відміну від Криму, де ОУНівці натикнулися на роботу місцевих росіян, де діяли, як емігранти, так і місцева інтелігенція, то на території Донеччини, тільки в Сталіно вони мали таку серйозну протидію.

Населення Донеччини переколотили після 1945 року. Учасників визвольного руху понищили або вивезли до концтаборів, натомість переправили сюди з різних куточків СРСР десятки тисяч зеків із незначними кримінальними термінами — «на відбудову шахт Донбасу». Там вони й осіли. Членів ОУН в області було близько тисячі. Загалом довкола себе вони об’єднали близько 10 тисяч люду, переважно «просвітян». У Слов’янську «Просвіта» в 1942 році налічувала 400 осіб. Це чимало, як на 20–тисячне місто. У Маріуполі, за радянськими документами, було 300 ОУНівців.

Проте ще перепис 1959 року давав по області – українці 2368120 чол. (55,56%), росіяни 1601260 чол (37, 57%). Але вже за переписом 1989 р. українців 2693432 чол (50, 71%), а росіян 2316091 чол (43, 6%).

П’ять копійок: То хто „понаєхал” на „Данбаз”? Звикайте жити за совістю та справедливістю, мої земляки, а не за емоціями імперської шизофренії регіоналів ю.болдирєвих і о.бондаренок. Ці бандитські прихвосні лише роздмухують нелюбов поміж українцями і росіянами. А треба жити в злагоді, лише відкинувши бандитську владу, яка спекулює на мовній темі.



Ніхто сьогодні не збирається позбавляти своїх прав росіян Донеччини, але потрібно задовольняти й права українців. Так, мені здається, буде справедливо.