Суспільство успішних нещасних людей.

Ми прагнемо стати успішними, але перестали прагнути бути щасливими! – Дивна тенденція.

Ми прагнемо стати успішними, але перестали прагнути бути щасливими! – Дивна тенденція. Ми ніби живемо, працюємо, вчимося для того, щоб досягти висот, стати заможними, прагнемо привести в баланс наші можливості з нашими запитами, а дехто навіть хоче аби можливості значно перевершували наші запити. А потім виникає запитання: а де Я посеред цього виру нав’язаних потреб?

Успіх – чи не цією категорією вимірюємося ми в очах оточуючих? Чи не він включає такі важливі для нас компоненти, як авторитет, посада, статус, фінансова спроможність, зв’язки, вагомість та значимість? І ніби, що в цьому поганого? Хіба не можна бути успішним і щасливим? – можна! Але лише в тому випадку, якщо кінцевою метою в цьому ланцюжку є щастя, а не успіх! Гроші, а точніше їх кількість – це теж вимір успіху в очах суспільства. То що, невже для того, щоб бути щасливим треба бути бідним? Є ті, кому це вдається, але ж, насправді, саме по собі багатство не оскверняє людину, так само, як і бідність її не виправдовує. І лише питання та визначення пріоритетності виводить нас на істинний шлях пошуку.

Прагнучи щастя, навіть досягаючи висот, отримуючи статус, маючи зв’язки – ти розумієш, що це не межа твоїх мрій. Адже часто, досягнувши своїх матеріальних цілей ти відчуваєш, що тобі чогось не вистачає, що твоя душа потребує живих емоцій, прагне відчувати смак життя, цінувати справжні почуття, щирих людей, чути дзвінкий дитячий сміх, жити вільно, маючи час та сили отримувати задоволення від простих речей. Чому? Бо саме в цьому ти виявляєш триваліші та глибші переживання.

Не варто очікувати, що в світі ХТОСЬ почне турбуватися про твоє щастя. Системі зручно мати індивідів-споживання замість індивідів-мислення. Їм набагато простіше пояснити як можна стати “щасливим” через яскравість та більшість новопридбаного розумного мобайлу, який, до речі, думає більше, ніж його користувач, аніж пояснити щасливість через розуміння своїх можливостей в сфері екологізації життя.

Нас систематично перетворювали на суспільство, яке з дитячим запалом очікує на випуск нової “іграшки”. Ми свого роду заручники реклами, маркетингу та великих корпорацій, які нам нав’язують елементарні речі: що їсти, що пити, що читати. І ми з надією в очах чекаємо, що кожна наступна нова “іграшка” принесе нам те задоволення, якого не вистачає нашій душі.

Їм набагато простіше навчити нас жити сьогоднішнім днем, але набагато важче пояснити, що варто жити кожним днем, думаючи про наслідки твоїх сьогоднішніх дій та вчинків.

Головний стимул сьогодення – це більше... Більше заробляти, більше витрачати, більше споживати. Але ж більше, далеко не завжди означає краще! Представники австрійської школи скористалися цією істиною при обґрунтуванні теорії граничної корисності, яка базується на економічній психології. Саме завдяки цій теорії ми розуміємо, чому діаманти, кількість яких в світі обмежена, коштують значно більше, ніж питна вода. Отже, цінувати її більше за блискучі камінчики, ми станемо лише тоді, коли на собі відчуємо її нестачу. Цінність свіжого повітря ми можемо відчути лише в загазованому середовищі. І так далі.. Але зважте, що легко підмінюються поняття ціни та цінності. Адже, навіть при ціні з переконливою кількістю нулів, гранична корисність (додаткове задоволення) кожного наступного діамантика спадає, незважаючи на його сталу дефіцитність.

Враховуючи всі ці умови, виробники товарів навчилися створювати для нас ілюзію щастя. Не маючи можливості придбати справжні діаманти, можна придбати якісну біжутерію, яка яскраво виблискує під холодним світлом галогенних ламп не гірше за діаманти. Доступність розкішного життя, а точніше його імітація, стала головним рушієм економічного розвитку. Можна знайти замінники всього, але вони вдало лише імітують щастя. Хоча найбільший парадокс в тому, що навіть справжні діаманти спроможні привнести лише короткотерміновий ефект задоволення і для того, щоб він тривав необхідно постійно підтримувати свій мозок в стані органайзера, який би нагадував про “вагомість” блискучого камінчика. Отже, виходить так, що стан задоволення перебуває в “ручному” керуванні, тобто орієнтація йде на самонавіювання.

Більше того, майже кожного разу очікування від придбання нової речі, перевищують самі емоції, отримані від жаданого предмету – і цим теж завдячуємо професійним піарщикам, які підігрівають в нас “бажання”. Щастя ж отримане від щирих почуттів безкоштовне, воно не потребує ніяких вкладень воно просто існує, наповнюючи нашу сутність необхідним змістом.

Напевно на данному етапі нам необхідно переосмислити роль матеріальних цінностей. Слід усвідомлювати, що абсолютно без них не обійтись, бо покищо вони нам потрібні для реалізації певних бажань та цілей. Тому для початку варто просто звільнити свій мозок від нав’язаних ідей, почати жити, керуючись своїми власними вподобаннями, розставляючи пріоритети, усвідомлювати, що матеріальні речі – лише купка неживих предметів, які не відповідатимуть нам вдячністю, любов’ю, радістю. Так, вони нам необхідні, так, вони приносять певне задоволення, але ж є дещо сильніше, є радість, яку можна отримати від шуму дощу, щирої посмішки дівчини, походу в гори тощо. Тому просто необхідно намагатись знайти баланс між цими видами щастя, жити в єдності, знати, що тебе можуть підтримати, зробити подарунок, допомогти з роботою, просто помовчати разом.

Якщо враховувати факт того, що суспільство безперечно потребує змін, нової якості прагнень та цілей, нових мрій, то варто говорити про те, що за онтологічними цінностями майбутнє. Дивно? Але саме при неспроможності матеріальних цінностей задовольнити внутрішні потреби виникає попит на те, що не вимірюється грошовим еквівалентом. Тепер гранична корисність, відповідно і ціна щастя, стає значно вищою, ніж ціна нового IPad, сумочки від Chanel чи навіть легендарного Porsche. Бо рецептів по зароблянню грошей для придбання товарів значно більше, ніж рецептів по досягненню неілюзорного щастя.

Отже, ми на порозі нових трендів. Якщо людина визнає важливість товару залежно від рівня його пропозиції, то ціна щастя зростає не лише від того, що пропозицій по його отриманню дуже мало, а головною мірою тому, що воно не є товаром. Суть в тому, що його неможливо придбати! Його можливо лише відчути! Тому, не дивуйтеся, коли після отримання чергової дози псевдо-щастя ви відчуєте фальшивий паралоновий присмак. Ви вже на шляху до пошуку справжнього.. до пошуку щастя!

Дякую Максиму Панасенку за цінні доповнення та співавторство!