Час для нового змісту настав?

В результаті останніх подій всі шпальта майорять промовами про день ганьби, страху та невизначеності.

Проте краєне серце вже змучилося боліти від усіх наших негод, причиною яких є ми самі! Хочеться світла, натхнення! Хочеться просто Хороших новин! Хто в останній раз чув щось добре, вагоме, прекрасне з екранів, моніторів? Хтось скаже, а про що прекрасне можна говорити, якщо довкола суцільні халепи? А ПМЖ наших халеп те саме, що й булгаковських розрух. То може пора вже замінити лінзи, ну якщо не на рожеві, то принаймні на чисті й незаплямовані?

Як на мене, то всі ці кризи – штучні, справжні, нав’язані, неважливо які, це наш шанс!!! Так, так! Це саме той момент, коли втрачати вже нічого, а вибороти те, чого дійсно хочеться вартує лише наших рішучих зусиль, об’єднаних і цілеспрямованих! Згадайте історію, саме під час складних, невиносно тяжких умов вивільнювалась пасіонарна енергія. В такі моменти не втрачаєш розум в ім’я Великої мети, а просто йдеш заради неї вперед! Можливо навіть на бій, але поборовши свій страх, попереду бачиш світлі проблиски і рухаєшся до тих пір, поки не станеш Героєм. Хоча на відміну, від державних героїв – таке звання не є самоціллю, це стан пасіонарної душі. Бо справжня героїчність співвимірна лише із самопожертвою, на яку здатен пасіонарій в ім’я трансцендентної мети.

В наш час – це так дивно знати, чого ти хочеш. Адже ми звикли, що знання про наші “бажання” нам мають стати відомими з телевізійних екранів, видань, з форумів, мітингів, з програм партій, з чужих статусів, постів. Це може бути будь-що, головне, щоб воно було чужим. Якщо комусь закортіло, то це вже перевірене бажання чиїмись почуттями, а до власних прислухатися – це ж треба почути голос серця. А це якась точно незрозуміла мова, щось шепоче, постійно намагається прорватись крізь канали новин, меседжів. Але фатальність мелодії серця в тому, що почувши один раз, ти невідомо звідки наспівуєш саме цей мотив, ловиш саме ці знайомі ноти і розумієш чого прагнеш.

А далі – найцікавіше. Бо в звичні поняття ти закладаєш новий зміст, чим збиваєш з пантелику сірих прохожих:

·      прагнеш бізнесу – але не фінансового збагачення;

·      прагнеш поваги – але не статусу;

·      прагнеш любові – але не щоденних нічних розваг;

·      прагнеш здобутків – але не для себе;

·      прагнеш самореалізації – але не в престижному кабінеті;

·      прагнеш щастя – але не одноосібного, а такого, щоб і сусіду хотілося посміхатися.

Після цього можеш почути в свою адресу щось накшталт “нє от міра сєго” – але це найвищий комплімент! Бо ти вже вийшов за рамки цього світу. Ти вже можеш задавати новий курс. Ти можеш прагнути більшого, ніж тобі дозволили з екранів телебачення, чи хто з яких живиться.

Утопічно? А інтернет чи нано-технології з технічної точки зору пів-століття назад не здавалися утопічними? Чи в сфері технологічного прогресу можливо все, а в гуманітарному все інакше? Бо техніка працює так, як ти її запрограмуєш, а людина має самостійно працювати над власними усвідомленнями, які тривалий час та й по сьогоднішній день в тій чи іншій мірі програмуються?

Але навіть найдосконаліші програми виходять з ладу. То може кризи для цього й існують, щоб вивести нас з буденного ладу, здійснити “перезагрузку”, але не тоді, коли це проголошує президент, хай навіть наймогутнішої держави в світі, а тоді, коли підсвідомість штовхає до життя за фроммівським принципом “бути”, а не “мати”.

Хтось подумає, до чого всі ці пусті розмови “ні про що”, а хтось зрозуміє, що настав час ЖИТИ, а не виживати! Томущо вихід із звичної зони комфорту веде нас до життя, в якому ми господарі, а не полонені. Все, що нас стримує – це можливий страх перед відповідальністю й необхідністю діяти, а не плисти за течією! Все, що потрібно – це один раз ступити на цей шлях, один простий Вчинок, який змінить твоє життя і стане прикладом для суспільства! Українцям страшенно потрібен Герой саме нашого часу!