Науковий супровід забезпечення національної безпеки

З матеріалів Національної наукової доповіді щодо наукового супроводження державного управління. 2012) СИТНИК Григорій Петрович завідувач кафедри національної безпеки,доктор наук професор

Відповідальний  за розміщення  Рубан Володимир 

Національні інтереси та загрози їх реалізації присутні у всіх сферах життєдіяльності суспільства та держави. Тому управлінські рішення суб’єктів забезпечення національної безпеки, які спрямовані на реалізацію вказаних інтересів, здійснюють потужний вплив на спрямованість, зміст, результативність та ефективність адміністративного, політичного та інших видів державного управління. Тобто можна вести мову про стратегічне, а часто навіть доленосне значення управлінських рішень з питань забезпечення національної безпеки, які приймаються органами  державної влади. Це зумовлює підвищену актуальність  вирішення завдань щодо наукового супроводу вказаних управлінських рішень.

У новій редакції Стратегії національної безпеки України, затвердженій  Указом Президента України  від 8 червня 2012 року № 389/2012,  стратегічною ціллю  визначено створення ефективної системи забезпечення національної безпеки, а серед завдань, виконання яких має забезпечити її досягнення –  кардинальне підвищення ефективності підготовки кадрів вищої кваліфікації для сектору безпеки та стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень у сфері національної безпеки.

В цілому ж сучасне розуміння  сутності національної безпеки передбачає широкий погляд на вирішення комплексу завдань щодо  її забезпечення та  зумовлює необхідність постійного наукового супроводу розробки і впровадження у практику державно-управлінських рішень, спрямованих на їх вирішення.

По-перше,  проблема забезпечення безпеки будь-якої країни,  охоплює не тільки традиційно воєнні, а й економічні та політичні чинники, проблеми історичної та національної ідентифікації,  демократизації та політичної стабільності, формування дружніх міждержавних відносин тощо.

По-друге, процеси, які відбулися в останні десятиріччя, показали безперспективність виснажливої конфронтаційної логіки у відносинах між  країнами, але вказана логіка не відійшла у минуле, а зіткнення національних інтересів, економічне, культурне та політичне суперництво між країнами не стало менш жорстким після  розпаду біполярної  системи .

По-третє,  більш інтенсивним та системним, а тому  й більш небезпечним для України стає політичний, економічний, культурний, інформаційний тиск з боку інших, більш розвинених  держав.

Окрім того значний вплив на розробку та реалізацію державно-управлінських рішень щодо забезпечення національної безпеки здійснює низка чинників “національного характеру”, зокрема, таких:

процес формування національно-культурної ідентичності, який відбувається в умовах значних економічних диспропорцій у розвитку регіонів, політичних спекуляцій навколо соціокультурних відмінностей, використання у політичній боротьбі конфліктних тем, що формує загрозу цілісності української  держави;

складний процес формування демократичних традицій та слабкість українських інституцій в питаннях пошуку консенсусу, необхідного для окреслення шляхів подальшого суспільного розвитку;

відсутність системності в процесі розробки політики національної безпеки та неефективність моніторингу за виконанням прийнятих рішень і, як наслідок – неадекватні загрозам національним інтересам рішення щодо вказаної політики;

значний рівень залежності від поставок енергоресурсів та зовнішніх ринків збуту вітчизняної продукції при одночасному перетворенні України на ринок збуту товарів та послуг інших країн;

суперечливий процес формування нових суспільно-політичних, соціально-економічних і культурних відносин, який відбувається на фоні різкої  диференціації українського суспільства на “бідних” та “багатих” та перманентні очікування серед населення значного погіршення соціально-економічного стану;

гальмування назрілих реформ у різних сферах життєдіяльності суспільства із-за непідготовленості значної маси керівників, недосконалості нормативно-правової бази, ідеологічно-психологічного не сприйняття значною частиною населення ринкових перетворень,  зростання недовіри громадян до органів влади;

значна тінізація національної економіки, зростання корупції та організованої злочинності в економічній сфері і, як наслідок – низька інвестиційна привабливість держави та її готовність функціонувати в умовах жорсткої конкуренції;

зростання ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та соціального характеру;

зниження обороноздатності держави із-за відсутності системного підходу при реформуванні оборонно-промислового комплексу та Збройних Сил України;

наявність загрози виникнення конфліктів між Україною та суміжними країнами за право володіння (контролю) територією в умовах незавершеності договірно-правового оформлення державного кордону, а також ескалації “заморожених” конфліктів (передусім у Придністров”ї та на Північному Кавказі);

невирішеність низки проблем державного будівництва і суспільного розвитку, що стимулює втручання у внутрішні справи з боку інших держав;

Окремої уваги заслуговує  втрата колишніх регулятивних суспільних механізмів, незбалансованість інтересів різних соціальних груп, притуплення солідарної суспільної поведінки, створення віртуальних груп та елітарних верств, які зосереджують увагу передусім на власних корпоративно-бізнесових чи політичних інтересах, а не на національних проблемах  безпеки, а відтак  не бажання частини населення узгоджувати свої інтереси з інтересами держави.

Тому  розробка та реалізація ефективних державно-управлінських рішень щодо забезпечення національної безпеки  зіштовхується зі значними труднощами. , а державна політика у вказаній сфері до цього часу залишається фрагментарною, розбалансованою та досить  суперечливою.  Значною мірою це є результат відсутності в Україні належного наукового супроводу забезпечення національної безпеки. Про це також свідчить недостатня кількість  відповідної методичної, наукової, навчальної літератури та  належним чином підготовлених фахівців з державного управління у сфері національної безпеки, які володіють сучасним арсеналом політичного аналізу та прогнозування. Внаслідок цього життєво важливі  проблеми захисту і просування  національних інтересів,  стають предметом  дослідження та обговорення, як правило, тоді, коли вони вкрай  загострилися, коли конфліктна ситуація переростає в кризу.

Водночас досвід інших країн свідчить – проблеми забезпечення національної безпеки, потребують ґрунтовного наукового аналізу й мають розглядатися ще на стадії свого зародження,  а технологія розробки концепцій, доктрин, стратегій тощо, які відображають відповідні управлінські рішення,  мають інтегрувати всі  можливості держави і базуватися на надійних теоретичних засадах. Це дозволяє  здійснити  системний аналіз проблемних питань, які виникають в процесі державного управління у сфері національної безпеки та обґрунтувати раціональні  варіанти вибору шляхів, засобів та способів реалізації національних інтересів.

Необхідно також підкреслити, що проблеми розробки та впровадження ефективних державно-управлінських рішень у сфері національної безпеки  належать до слабко структурованих або не структурованих. Це не дозволяє адекватно описати їх аналітичними (математичними) методами. Зокрема:

не завжди система понять, що використовується, є достатньою для  формалізації проблеми, вона може бути не чіткою та внутрішньо суперечливою (зокрема, необхідно враховувати наявність суб’єктивних моментів, об’єктів, які не піддаються розчленуванню, велику ступінь невизначеності та динамізм суспільно-політичного процесу, відсутність необхідної інформації);

математичні методи висувають вимогу до учасників дослідження (представників економічних, політичних та інших галузей наук і фахівців фізико-математичних (кібернетичних) наук пройти спеціальну  міждисциплінарну підготовку, що потребує додаткового фінансування та часу.

використання математичних методів, обробка інформації вказаними методами потребує   серйозного фінансування, відповідної матеріально-технічної бази і, як правило, значного часу.

Окрім того державно-управлінські рішення з питань національної безпеки, як правило, формуються і втілюються в життя під впливом значної кількості  суперечливих факторів. Часто мають місце  суперечливі результати  аналізу вказаних факторів та діаметрально протилежні підходи щодо  розв’язання тих чи інших проблем у сфері національної безпеки. Визначення  національних інтересів, потенційних і реальних загроз  щодо їх реалізації може мати яскраво виражений політизований характер. Одні і ті ж фактори та умови можуть розглядатися різними політичними силами, як загрозливі чи, навпаки – стабілізуючі.

Тому дуже важливою функцією наукового супроводу є стратегічне прогнозування, яке враховує довгострокові тенденції і загальну динаміку системи національної безпеки. Стратегічний прогноз вказує на необхідні ініціативи (в політичній, економічній, соціальній та гуманітарній сферах), які в довгостроковій перспективі сприятимуть досягненню бажаного майбутнього. Визначене у такому прогнозі майбутнє є наслідком досягнення визначеної сукупності національних цілей та сприяє формуванню вказаної сукупності у майбутньому .

Водночас загальновідомо, що прогнозування короткотермінових кризових ситуацій (його часто називають політичним прогнозом) сприяє кращому розумінню того, якою має бути поведінка суб’єктів забезпечення національної безпеки у довгостроковій перспективі. Це означає, що стратегічний прогноз у сфері національної безпеки перебуває в постійній залежності від політичних намірів вищого керівництва. Тому він має володіти великим ступенем адаптивності, а саме прогнозування має включати аналіз ризиків невідповідності результатів  прогнозу.

На жаль, в українському контексті хаотичність політичних процесів  часто характеризується відсутністю їх направленості. За таких умов будь-який прогноз може носити тільки короткостроковий характер. Це також ускладнює можливість стратегічного прогнозування, оскільки “бажаний майбутній стан” системи національної безпеки кардинально відрізняється в уявленнях головних  акторів політичної системи.

Останнім часом в Україні, поряд з існуючими  академічними та державними структурами, які відповідають за наукове забезпечення українського політикуму, виникло багато інформаційно-аналітичних, експертних та консалтингових центрів. Вони займаються різними видами робот, від аналізу передвиборчої ситуації та планування виборчих кампаній до розробки прогнозів і стратегій розвитку країни у різних сферах її життєдільності на довгострокову та середньострокову перспективу. Достатньо гострі соціально-політичні процеси останніх років спровокували появу багаточисельних політичних прогнозів та стратегій. Але поряд з цим спостерігається ситуація, коли:

багато прогнозів не знайшли свого підтвердження на практиці, а політичні рішення впродовж років незалежності України, як правило, приймаються  інтуїтивно, без врахування можливих  наслідків;

часто аналітиками і навіть науковцями вважають себе  виборчі політтехнологи, журналісти, посередні політики, експерти “на злобу дня” тощо, які своєю не компетентною працею дискредитують суть не тільки наукового, а й політичного аналізу та прогнозування у сфері забезпечення національної безпеки.

Це свідчить про те, що формування цілісної системи наукового супроводження  забезпечення національної безпеки переживає  період труднощів, зокрема, обумовлений недостатньо розробленою методологічною базою наукових досліджень. Тому розв’язання проблеми формування стандартів якісного наукового супроводу для забезпечення ефективних державно-управлінських рішень у сфері національної безпеки, набуває особливої актуальності.

З іншого боку, очевидно, що науковий супровід забезпечення національної безпеки успішно розвиватиметься тоді, коли буде сформовано відповідний запит на наукову та експертно-аналітичну продукцію. Сьогодні ж в Україні  політична еліта потребує висновків та рекомендацій науки, які стосуються передусім поточної ситуації (у крайньому випадку на короткостроковий період) або ж внутрішньополітичної боротьби. Не випадково  потреба в наукових та експертно-аналітичних послугах різко зростає в період виборчих процесів. Але для майбутнього держави більш актуальною є проблема стратегічного аналізу, прогнозування та планування на основі довгострокового прогнозування, а не тільки пропозиції щодо поточних управлінських рішень, їх якості та оперативності.

Таким чином у сфері національної безпеки  важливими є не стільки висновки та рекомендації аналітиків-експертів, які прораховують варіанти розвитку ситуації і працюють за принципом надання інформації «сьогодні-на-сьогодні», як розробка на науковій основі середньострокових та довгострокових стратегії розвитку. Тому в цілому для України  розробка науково обґрунтованих прогнозів,  довгострокових, глобальних стратегій, рекомендацій політичному керівництву з питань забезпечення національної безпеки є життєво необхідною. А відтак актуальною залишається і проблема формування національного професійного співтовариства науковців-фахівців у сфері національної безпеки.

Важливість вирішення цього завдання обумовлена ще й тим, що в трансформаційних суспільствах, застосування загальновідомих методів наукового дослідження проблем національної безпеки (зокрема, розроблених західними вченими) наштовхується на значні труднощі. Однією із причин цього є активізація нелінійного характеру протікання суспільно-політичних та соціально-економічних процесів у таких суспільствах. Тому необхідним є творче переосмислення цих методів, розробка власних методів щодо аналізу та прогнозу розвитку процесів, які відбуваються в країні та навколо неї. Очевидно, це неможливо без залучення  вітчизняних науковців у сфері національної безпеки. Інакше в Україні не подолати ситуацію, коли важливі політичні рішення у сфері національної безпеки приймаються не на основі  поглиблених наукових досліджень, а головним чином за принципом політичної доцільності.

З огляду на сказане основні зусилля   кафедри національної безпеки в останні роки  зосереджені на комплексному науковому аналізі таких груп факторів:

потреби національного розвитку, які  у концентрованому вигляді знаходять своє відображення у сукупності національних інтересів та цілей;

суспільно-політичні, соціально-економічні процеси та інститути в контексті їх впливу на реалізацію національних інтересів;

інституціональний рівень державного управління національною безпекою, на якому приймаються найважливіші стратегічні політичні та управлінські рішення, які знаходять своє відображення у  відповідних законах, концепціях, стратегіях,  державних програмах тощо (на цьому  рівні, як правило, виникають проблеми, які суттєво ускладнюють забезпечення національної безпеки, зокрема: проблема визначення цілей подальшого розвитку, наявність  численних неформальних правил і норм, які здійснюють вплив на прийняття стратегічних рішень і виявлення яких можливе лише в результаті ретельних досліджень);

характер та джерела загроз національним інтересам, особливо життєво важливим (основним завданням суб’єктів забезпечення національної безпеки є постійний моніторинг,  прогнозування, виявлення та оцінка загроз національним інтересам. Це свідчить про важливість успішного вирішення завдання наукового аналізу різноманітної інформації щодо захищеності від загроз об’єктів управління, динаміки вказаних загроз, наукового обґрунтування пропозицій щодо можливих шляхів, засобів і способів їх нейтралізації);

Головними суб’єктами міжнародних відносин залишаються держави. Тому розуміння їх поведінки неможливе без знання цілей, засобів і стратегій, які вони обирають (політичних, економічних та інших). Це також є предметом детальних наукових досліджень кафедри у руслі належного обгрунтування ефективних державно-управлінських рішень з питань забезпечення аціональної безпеки.

Таким чином наукові дослідження кафедри національної безпеки, що виконуються в інтересах   наукового супроводу державно-управлінських рішень з питань забезпечення національної безпеки охоплюють теоретичні, методологічні та практичні проблеми. Вони спрямовані на виявлення законів, закономірностей, принципів, тенденцій, системних характеристик державного управління,  технології розробки, прийняття та впровадження управлінських рішень у сфері національної безпеки.

Це зумовлено тим, що особливістю рішень, які приймають з питань забезпечення національної безпеки є те, що  вони приймаються в умовах ризику, конфлікту, невизначеності і, як правило, політичної доцільності. Тому державне управління у сфері національної безпеки принципово неможливо представити як лінійний ланцюг подій, бо кожний наступний у цьому ланцюгу стан (як суб’єкта, так і об’єкта управління) не є результатом пропорційно-лінійної  зміни їх попереднього стану.

Причини та наслідки подій, які здійснюють вплив на національну безпеку занадто розгалужені та суперечливі, щоб можна було говорити про якість “лінійні” ланцюги їх динаміки. Окрім того вони часто переплітаються. Тому кожен наступний стан суб’єкта та об’єкта національної безпеки  може залежати не тільки від свого попереднього стану. В кінці-кінців змінюються національні інтереси, які є основою формування системи забезпечення національної безпеки та її завдань, цілі та наміри політичного керівництва щодо реалізації вказаних інтересів. Це породжує значні труднощі для науковців при обґрунтуванні тих чи інших пропозицій і рекомендацій керівництву держави щодо забезпечення національної безпеки. А запізнення в усвідомленні нових реалій, сценаріїв, тенденцій тощо, пов’язаних з безпекою,  залишатися ахіллесовою п’ятою багатьох держав, у тому числі провідних.

На нашу думку, визначальною передумовою належного  наукового супроводу забезпечення національної безпеки на перспективу є:

удосконалення методології прогнозування, стратегічного планування,  технологій розробки керівних документів, прийняття та імплементації управлінських рішень з питань забезпечення національної безпеки;

розробка методичних підходів щодо обґрунтування раціональної організаційно-функціональної структури системи забезпечення національної безпеки  та її складових;

наукове обґрунтування методик визначення критичних (порогових) значень межі нормального функціонування об’єктів національної безпеки, параметрів (індикаторів, показників) оцінки загроз  національним інтересам;

наукове обґрунтування сучасних методів моніторингу та контролю за результатами   державного управління національною безпекою;

оптимізація процедур пошуку оптимальних  державно-управлінських рішень, спрямованих на забезпечення національної безпеки;

інтеграція накопичених знань  в теорії державного управління і теорії національної безпеки та системне використання результатів досліджень інших галузей науки (філософії, політології, соціології, економіки, військових наук та інших) у контексті обґрунтування шляхів, засобів і способів  реалізації національних інтересів;

аналіз та класифікація можливих управлінських ситуацій у процесі забезпечення національної безпеки для визначення оптимальної сукупності засобів і способів ефективного реагування на загрози  національним інтересам;

застосування системного та ситуаційного підходів  у процесі формування та прийняття управлінських рішень з питань забезпечення національної безпеки.

Очевидно також, що науковий супровід забезпечення національної безпеки, зумовлює формування адекватної  загрозам системи управління, її інтелектуально-кадрове забезпечення, врахування досвіду  провідних країн, де сьогодні відбувається потужна інтеграція цивільної та військової науки.

Починаючи з 2008 року в Україні була відкрита нова спеціальність «Державне управління у сфері національної безпеки» з освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки «магістр». Національна академія державного управління при Президентові України здійснює підготовку вказаних фахівців. Саме в Академії реалізується комплексний підхід до навчання вказаних фахівців, який передбачає активний пошук найефективніших шляхів актуалізації фундаментальних та прикладних знань, й передусім їх комплексного використання у різних сферах життєдіяльності суспільства та держави у контексті забезпечення їх безпеки.

У ХХІ ст. світ стає все більш різноманітним, неочікуваним і непередбачуваним. Тому сьогодні у провідних країнах світу науковцями активно розробляються  принципово нові концептуальні ідеї щодо організації державного управління та забезпечення його ефективності  у контексті забезпечення  національної безпеки. Про це, зокрема, свідчать керівні документи провідних країн з питань забезпечення національної безпеки (стратегії, воєнні доктрини, білі книги, стратегічні оборонні бюлетені тощо). Вказані документи перестають бути звичним набором певних цілей і принципів, де функції, завдання, ресурси тощо розподіляються виключно між структурами сектору безпеки. Все більшою мірою акцентується увага на тому, що питання надійного захисту людини суспільства та держави  вимагають комплексних зусиль усіх органів державної влади та суспільства в цілому. Відтак спостерігається активізація наукового дослідження комплексної проблеми забезпечення національної практично в усіх галузях знань.

В цілому ж динамічність та неоднозначність  світових процесів, проблеми суспільного розвитку України, комплексний довгостроковий характер завдань щодо забезпечення національної безпеки висувають підвищені вимоги до якості управління у сфері національної безпеки, які у свою чергу трансформуються в вимоги до цілей і завдань наукового супроводу вказаного управління, а також змісту  навчання у вищих навчальних закладах, які готують фахівців для сектору безпеки. В сучасних умовах будь-який науковець не може не бути тією чи іншою мірою не включеним у процес забезпечення національної безпеки. Тому доцільним є введення обов’язкового вивчення курсу основ політики національної безпеки та механізмів її забезпечення в аспірантурах вищих навчальних закладів для всіх наукових спеціальностей.