Останній герой Запоріжжя

Країна повинна знати своїх героїв в обличчя

Країна повинна знати своїх героїв в обличчя. Та в час, коли важливі сторінки з історії безжально  нівечаться «окупованою» владою в незалежній країні, важливо відтворювати переломні моменти та події, непересічні постаті та їх життєвий шлях,аби не стерти їх з людської пам”яті. Символом боротьби за  волю народу до останнього подиху є Петро Калнишевський-останній гетьман Запоріжжя, осередку бойового духу українців.

Хто ж він, цей «останній герой»? На іконі, що була в січовій Покровській церкві і копія якої знаходиться в Одеському історико-краєзнавчому музеї, зображено стрункого, дещо вищого за середній зріст чоловіка, який, очевидно, звик жестикулювати. На ньому червоні шаровари і кунтуш, темно-синя свита, підперезаний він широким поясом, гаптованим золотом, з великою золотою медаллю на грудях та шаблею на лівому боці. Кошовий виглядає уже немолодим. Його шия у зморшках, козацький оселедець та вуса посивіли. У молитві він звертається до діви Марії. Звертається з гарячим проханням, бо більше ні до кого звернутись за допомогою. В тій тяжкі часи для народу співочу руську пташку на довгі століття кинув до клітки російський цар.

  Відразу ж після падіння автономії Гетьманщини запорозька козацька громада у січні 1765 р. обрала своїм кошовим отаманом Петра Калнишевського. Обрала всупереч царській волі, напевне знаючи, що саме він не до вподоби новій імператриці.

Цього разу Катерина II спробувала  натиснути на запорозьку громаду, яка виявила «зухвалу непокору й свавілля», та запорожці не поступилися правом вільного вибору. Більше того, всі наступні 10 років кошовим вони неодмінно обирали саме Петра Івановича Калнишевського.  Але з огляду на очікувану війну з Туреччиною,в якій козацтву відводилась мало не вирішальна роль, цариця примирилась з самовільним обранням Петра Калнишевського на посаду гетьмана, змінивши свій гнів на милість. Так він став гетьманом аж до зруйнування Січі, тобто на 10 років, чого зроду-віку не було.

Хто зна, чи існувала б нині Україна в сучасних межах, якби не послідовна подвижницька діяльність Петра Калнишевського.В той час, коли російські чиновники впевнено вимірювали та описували землі, гетьман вдається до геніального плану: розселяє безземельне селянство в пониззі Дніпра, таким чином рятуючи землі від остаточної російської колонізації та зберігаючи їх для Росії. Але, використавши у своїх цілях козацтво, Катерина руками і стараннями генерала-поручика Павла Текелії зруйнувала Запорозьку Січ.

Про подальшу долю останнього гетьмана ходять легенди. 30 липня 1776 року настоятель Соловецького монастиря доповів, що напередодні він прийняв арештанта Калнишевського для утримання його згідно з царським указом. У нелюдських умовах в затхлих та запліснявілих стінах в”язниці, вікна якої виходили на кладовище, прожив гетьман 27 років. Лише указом Олександра 1801 року Петру Калнишевському було «даровано прощення», та осліплому 110-річному старцеві боліло за Україну, а не за себе. У своєму листі-відповіді він з долею  сарказму зазначає, що коли вся країна перетворилась на в”язницю, нічого шукати свободи поза межами Соловків.

За сімдесят років бурхливого, сповненого небезпек козацького життя Петро Калнишевський став видатним політиком і воєначальником свого часу, пройшовши довгий шлях від козацького джури до кошового отамана, «батька» синів «плодовитої матки козацької». Його заслуги,  змушена була визнати і цариця, яка оголосила подяку війську Запорозькому за доблесть у російсько-турецькій війні, а самого кошового Калнишевського.

2008 року Українська православна церква Київського Патріархату благословила приєднати праведного Петра Калнишевського до лику святих, а його останки вважати святими мощами та віддати їх на волю Божу. День пам”яті праведного Петра-14 жовтня , в день Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козацтва.

А скільки ще славних українських синів полягло в боротьбі за волю-не перерахувати. Головне- пам”ятати про них в час, коли не вистачає духу боротись за далі, відстоювати своє право на існування як нація.