Злука ЗУНР і УНР, Акт Соборності, або «Собор на вірі, надії та крові»

"22 січня року 1919-го били дзвони святої Софії Київської. Україна вперше за багато віків зробила спробу об`єднати свої землі в єдину незалежну соборну державу"

 «. Ці люди на площі ще не знають, що радість буде передчасною, надія мінливою, а  двадцяте століття тільки почало відлік часу важкої і майже безнадійної борні…»Саме такими проникливими болючими, але, на жаль, правдивими словами починається серія документальних фільмів про шлях до української державності «Собор на крові».  Ще 22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу.  Цей акт викликав піднесення у більшості населення - адже юридично проголошував відокремлення від більшовицької Росії, яка з допомогою зброї та червоного терору, «вогнем і мечем» захоплювала все нові й нові території, впритул наближаючись до Києва. Цей акт став політичним маніфестом - адже було зрозуміло, що без об’єднання усіх своїх сил українці не зможуть відстояти незалежність. І хоча цей універсал не приніс бажаних результатів, але його проголошення – це визначна дата в нашій історії.

   Не менш визначною датою стало і 22 січня наступного року, тобто, 1919 р. Саме того дня, урочисто на Софійській площі в Києві, було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Вперше, з часів великої держави короля Данила, українці Великої України, Галичини, Буковини та Закарпаття об’єдналися в одній державі. Для підняття національного духу, для усвідомлення народом потреби боротися за свою самостійну українську державу це був великий (величезний, я б сказала) крок уперед.

   На жаль, тодішні наші державці так і не зуміли народну „пробуджену ніжність” (вислів Винниченка) до своєї держави використати для побудови реальних державних форм та інституцій. Так, були і об’єктивні причини тому, що ЗУНР та УНР не тільки не витворили унітарної держави із усіма притаманними такій атрибутами, а й не спромоглися навіть формально синхронізувати роботу бодай найвищих державних органів. І головна об’єктивна причина – небезпека з боку більшовицької та „білої” Росії. Але найбільше спричинилися до тодішньої нашої поразки саме помилки політиків: як лідерів УНР, так і ЗУНР.

  Соборна акція 1919 року залишила глибокий слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням цього стали січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.

   Події 1919 року нагадують про необхідність збереження соборності нашої молодої держави. Досвід доводить, що будь-який федеративний розподіл території України неминуче призведе до ліквідації державності. І з цим варто рахуватися.

   Давайте вчитись на власних помилках, на власній крові, на власних поразках та перемогах!