«Волинянин» Ярослава Федорчука – ревний плач про надію, свободу і краще майбутнє

Рецензія на книгу Ярослава Федорчука «Волинянин. Напередодні»

Ярослав Петрович Федорчук – автор книги спогадів «Волинянин» і безпосередній свідок тих суперечних подій української історії; народний депутат, керівник Виконавчого секретаріату партії ВО “Батьківщина”, член БЮТ, автор трьох монографій та численних статей.

Твір можна з упевненістю назвати автобіографічним. Адже головний герой це і є сам автор, який писав про те, що відчував і про що думав на певних, непростих етапах свого життя. Через долю цієї малопублічної, скромної людини пройшли криваві події на Волині під час Другої світової війни. Пережите й побачене назавжди закарбувалося у пам’яті.  Ярослав Федорчук — особа, за життя якої було побачено стільки горя, страждань і несправедливості, що вистачило б і на декілька життів.

Ця історія - розкриття неправди і суперечливості режиму, процес пробудження націоналістичної свідомості народу, шлях молодого хлопця до бажаної мрії, його усвідомлення того, що в цьому, тоталізованому світі, треба не лише вчитися жити за моральними принципами , а й вчитися виживати за принципами жорстокого егоїзму, інакше через надмірний патріотизм і самовіддачу можна було втратити найцінніше… Це спроба показати тривалий процес гниття та руйнації складного за своєю сутністю механізму. Саме через це  розкривається читачеві  поступове зростання життєвого шляху головного героя, його ріст по соціальній драбині. Але головний акцент твору -не на кар’єрний  ріст героя, а стійкість та непохитність життєвихпереконань. Цікаво те, що всі події автор розповідає від третьої особи, назвавши свого героя Сашком, студент – інженер, доволі успішний у своїй справі. Образ Сашка — це, певною мірою, прототип самого автора, який і переживає всі перипетії, призначенні для нього долею,  відтворивши через ці переживання  велику українську трагедію.

Позитивне враження справило те, що автор охоплює такий період, який безсумнівно дорівнює кількості, пережитих ним важливих історичних подій. Він ділиться своїми юнацькими спогадами, згадує про знищення рідного волинського села Красний Сад, про те, як вбивали його односельчан, про напружені українсько-польські відносини, ставить акцент при згадуванні  злочинів радянської влади:  криваві розправи над політичними в’язнями, знищення комуністами селянського хлібу. Таке детальне зображення тогочасної ситуації доносить правдиву українську історію до українського народу без політичної агітації, без категоричних позитивних чи негативник оцінок, без образливих звинувачень свого опонента, а  дуже результативною, без рекламною, дійсно суспільною  роботою.

Для мене ця книга виявилася цінною саме тим, що церез призму об’єктивної оцінки і ретельної деталізації автором на раніше змовчувані факти, я змогла належним чином уявити цей складний фрагмент української історії, очима безпосереднього її очевидця.