Донецька ФРІ: школа громадянської активності чи клуб саморозвитку?

Роздуми одного з делегатів під рубрикою “В кулуарах ІІІ чергової звітно-виборчої конференції”.

Два роки донецької Фундації регіональних ініціатив завершили черговий етап розвитку організації: передачу повноважень від лідера-організатора, який увесь цей час був у керма, молодим вихованцям. Насправді, це викликає повагу, не кожного разу перехід відбувається так просто, без кризи, інтриг та іншого антуражу. Тепер долю організації визначають такі слова, як маркетинговий план, брендінг, хедхантінг, корпоративізм, HRM, CRM та інші конструктивні запозичення з великого дорослого світу. У ФРІ тепер є власний план стратегічного розвитку за 7500 гривень, яким рекомендовано утримуватися від вуличних акцій, бо то може завадити позитивному сприйняттю потенціальними чи то членами, чи то клієнтами.

Я вже давно перестав відвідувати зібрання Фундації, з того самого часу, коли замість зборів організації почали проводити Засідання Правління, тобто майже півтора року. Це складно пояснити, але будучи присутнім там я відчував себе вкрай некомфортно, мене напружувала вже тільки одна підкреслена дистанція між тим, хто має право голосу та іншими, конструктивний тайм-менеджмент, що мав на меті обмежити до мінімуму час, необхідний для ухвалення рішення. Вже тоді, замість відчуття залученості та приналежності виникало інше, якогось підлеглого гвинтика. А це вже ніяк не асоціювалося у мене із громадською організацією, де все ж робота виконується ентузіастами на волонтерських засадах.

Коли я вперше познайомився із ФРІ, все було зовсім інше. Ми як раз готували студентські акції проти нового законопроекту про вищу освіту. І що мене підкупляло у фундаторах, це їх готовність діяти, їх небайдужість. Звісно, що у кожного були власні думки і позиції, але вони їх мали та не боялися показати, ми дискутували, працювали дотемна. І тоді думали про саморозвиток, і про подальше влаштування у житті, але це не було головним пріоритетом і внутрішнім двигуном організації. Суспільні зміни, суспільне служіння, просвітництво, згуртування молоді, про це йшлося у цінностях ФРІ. Це саме і переконало мене приєднатися.

Отже із вересня 2011 я намагався мінімізувати власну присутність на зустрічах поважного виконавчого органу. Але й майже дотепер я був залученим до реалізації низки ініціатив, як-то відголоски кампанії “Проти деградації освіти”, GMC Junior, Agrobusinessincubator, кампанія моніторингу міліції, система колективної безпеки молоді проти політичних переслідувань тощо.

Інше, що змушувало мене почуватися не у своїй тарілці, це теми, що на повному серйозі обговорювалися у ФРІ: конкурентоспроможність на ринку праці, побудування кар’єри, заснування власної справи, школи бізнес-просвіти. Мені здавалося, що я просто помилився дверима.

Я ніколи не розумів таких життєвих пріоритетів. І так, я не мрію стати топ-менеджером, я не бачу себе успішним бізнесменом. І річ не у тому, що я ніколи не стану, життя — річ непередбачувана. Але як у 20 років можна про таке мріяти? Ти молодий, сповнений енергії, не залежиш не від чого, сьогодні тут, завтра там, увесь світ відкритий перед тобою. Ви що, блять, з дитячого садку про це мріяли?

Так, вважайте мене радикалом. Я ніколи не вважав чимось постидним публічне висловлення своєї думки, захист власної свободи та гідності. Я вважаю природнімі для громадського активіста цінності справедливості та солідарності. І так, я вважаю, що права виборюють.

Я не бачу жодної користі для суспільства у підготовці ще 100 лідерів-кар’єристів, що через декілька років займуть свої місця в офісах і будуть приємно зітхати, згадуючи бурну молодість. І не хочу бути до цього причетним. Я не хочу займатися профанацією активності. Жодним чином суспільство не змінять акції з обіймашками чи блукання містом з плакатами-усмішками. І я не розумію, коли люди сприймають це серйозно. Звісно, що, тут, насправді, немає вірного шляху, бо тоді давно б все було ідеальним. Але ж цей варіант не створює навіть відповідної ілюзії. Це модель зовнішньої буржуазної респектабельності, коли ти розбудовуєш власне успішне майбутнє, а раз-два на рік їздиш до дитячого будинку, і все, плюсик тобі зараховано. Подумаєш, що у в міліції катують безневиних і міліціонерів бояться більше, ніж бандитів. Подумаєш, що політики усіх рівнів давно забили на людей, вважаючи тупою масою, якою можна успішно маніпулювати від виборів до виборів, нехай і далі обманюють, крадуть, лобіюють власні інтереси. Усе як має і бути, коли у лікарнях відмовляють смертельно хворим, якщо у них немає грошей. Так буває, що тисячі людей позбавлені елементарних життєвих благ, що діти не мають змоги навчатися, що університет сприймається як форма соціалізації у корумпованому суспільстві. Нехай буде! То не конструктивно і не створює позитивного іміджу, відлякує обивателів. Подаруй світові посмішку!

Для мене це була перша звітна-виборча конференція Фундації, у якій я беру участь, бо приєднався я через два місяці після створення, а другу пропустив, бо був за кордоном. Але, думаю, що вона стане і останньою. Проте, я прийняв рішення балотуватися до виборного органу. Нехай, хоч це буде можливістю висловити думку для рядового члена ІІ чи ІІІ рівня.

Деякі кандидати говорили про те, що вони дуже хвилювалися перед виступом. Я ж, зізнаюсь, не відчував чогось подібного. Бо про що хвилюватися першому непрохідному. Дуже важко розраховувати на емпатію від людей, яких саме ці ідеї підвищення власних бізнес-компетенцій привели в організацію. Але я просто не можу стояти осторонь, я не маю такого права. Як би там не було, ФРІ таки була частинкою мого життя. Проте треба вміти вчасно перегортати деякі сторінки.

Король помер! Нехай живе особистий розвиток!