Кінодраматург Василь Портяк: «У нас є пантеон героїв…»

" Я вірю в розвиток українського кіно. Я вірю в людей. Все буде добре! Молодь зараз пішла інша і попри всі її мінуси, я впевнений у майбутньому України."

Я познайомився зі сценаристом Василем Портяком 14 жовтня під час святкування 70-ї річниці створення Української Повстанської Армії. До Києва приїхав засмученим, бо не вдалося реалізувати задум показу патріотичного фільму у кінотеатрі ім. Довженка, який згинув у бюрократичних рогатках місцевих чиновників. Тож у Будинку вчителя я підійшов до відомого сценариста Василя Портяка («Вишневі ночі», «Атентат. Осіннє вбивство у Мюнхені», «Нескорений», «Залізна сотня») і запросив його приїхати до Білої Церкви. Василь Васильович, на диво легко, погодився. 18 грудня у білоцерківській гімназії №1, директор якої Борис Смуток завжди гостинний до діячів української культури, старшокласникам показували фільми про Романа Шухевича та ОУН, а 19-го відбулася зустріч Василя Портяка з гімназистами, на якій мова йшла про сучасний стан українського кінематографу, роль кіно у патріотичному вихованні та про історію створення фільмів, а потім демонструвався фільм «Вишневі ночі». Поки глядачі спостерігали за подіями на екрані Василь Портяк дав інтерв’ю читачам сайту korrespondent.net.

- У Шотландців є Вільям Уоллес, у поляків є свої національні кінематографічні герої. Про кого треба зняти кіно в Україні, щоб об'єднати націю?

- В Україні з давніх часів є цілий пантеон героїв. Візьміть Івана Сірка чи Івана Гонту, Залізняка, Дмитра Вишневецького, Палія, Мазепу. Про Івана Мазепу зняли фільм, але то стрічка мистецька і для пересічного глядача незрозуміла. Тобто цей фільм не може відіграти таку роль, як фільм про Уоллеса. Але на мою думку, героєм про якого ще треба знімати фільм з динамічним сюжетом – це Роман Шухевич. Коли я писав сценарій до фільму «Нескорений», то мені хотілося показати образ не тільки Шухевича, але й армії. Це по-перше. По-друге, треба знати під кого пишеш. Ні Янчук, ні будь-хто з українських режисерів, тоді й сьогодні, не може знімати такого фабульний фільм зі стрімким, навальним кіносюжетом. А біографія Шухевича дозволяє зняти фільм майже авантюрний. Його життя, діяльність і пригоди – просто фантастичні.

- Отже нам не вистачає режисера, який вміє знімати гостросюжетні фільми?

В українському кіно його увесь час не вистачає. Саме українське мислення образне, поетичне. Взяти, наприклад, «Білий птах з чорною ознакою», фільм безперечно великий, або «Пропала грамота», який я можу дивитися днями, з ранку до вечора, або «Вавілон ХХ» - колосальної сили фільми. Але ці фільми не є такими, про які ми кажемо. До речі, і в Росії немає режисерів для подібного кіно, саме «екшн».

- Чи можна сценаристу з відверто слабкого роману зробити чудовий кіносценарій для майбутнього кіношедевру?

- Можна, інколи саме в цьому і полягає робота кіносценариста. Можна не тільки із слабкого матеріалу зробити щось путнє, на зустрічі з гімназистами я згадував про оповідання Коцюбинського «Інтермеццо» і як його бачив у кіноінтерпритації Сергій Параджанов. Матеріал абсолютно не годиться для зйомок, але коли з’являється майстер-режисер, який здатен зробити такий фільм, тоді з'являється потреба у сценарії і він пишеться, все «о’кей».

- Чи можливо зараз організувати якийсь фонд, куди поважні українські люди, підприємці будуть давати кошти на розвиток вітчизняного кінематографу. Зняли ж колись фільм «Голод 33» на який збирали гроші громадою?

Втрачена довіра до різного роду фондів. До речі, тих людських грошей на зйомки «Голоду 33» не вистачило. На цей фільм ще збирав кошти Український конгресовий комітет Америки і Товариство Українок Америки і ще декілька громадських організацій в Америці. Розчарувалися тому що коли люди дають гроші, то мають бачити результат, а його не було.

- Здається, що підприємці не доросли до меценатства?

Так, подивіться, хто у нас багаті люди? Це шахраї, бандити колишні. Їм головне гроші – а решта їм «по-барабану». Що твориться з українським кінематографом, театром, книговидавництвом його абсолютно не обходить.

- Який сценарій ви писали найдовше?

Сценарії у мене виношуються довго, а от записуються швидко. Мені згадується, що довгий час я працював над сценарій по роману Івана Багряного «Людина, яка біжить над прірвою», він на жаль, не реалізований. А от сценарій про героїв Крут писався легко, та і його не взяли у виробництво.

- Навколо Крут багато міфів, їх порівнюють зі спартанцями, кажуть, ніби усі загинули…

- Це неправильний погляд. Треба розказувати людям, що українці провели успішну бойову операцію, стримали чисельну більшовицьку армію. Так, частина студентського куреню попала в полон і була закатована. Саме про них, молодих людей із романтичними мріями, патріотизмом, першим коханням я писав сценарій. А створювати міф почали українські керівники, які хотіли тим самим приховати свої помилки у розбудові держави.

- Ви вірите у розвиток українського кіно?

Я вірю в людей. Все  буде добре, молодь зараз пішла інша і попри всі її мінуси (а молодь завжди звинувачували, що вона сяка-така і за три тисячі років до Різдва Христового в місті Урі було написано, що «Молодь не поважає старших. Молодь себе так поводить, що здається настає кінець світу») я впевнений у майбутньому України.

Маємо сподівання, що для українського кіно настануть кращі часи і оживуть павільйони наших кіностудій, де будуть зніматися не тільки безглузді «мильні опери», а й кіно достойне призів провідних світових кінофестивалів. Тоді кіносценарії Василя Портяка та інших вітчизняних кінодраматургів точно знайдуть своїх режисерів.