Чому незалежні кандидати програли на виборах або чим погана мажоритарна система

ПОСТ-АНАЛІЗ

В мажоритарній системі є один плюс – це можливість балотуватись на виборах самостійно як самовисуванець, як незалежний кандидат. Кожен, хто працює і думає не лише про свій матеріальний стан, – може назбирати необхідний мінімум у вигляді застави та подати свої документи та програму в ЦВК. Але рівність у можливості реєстрації аж ніяк не означає рівності у виборчому процесі. Ті можливості для агітації, які надає ЦВК, – це мізер, що практично залишиться не помітним для виборців. Ми живемо в добу інформаційного перенавантаження, тому один раз по 20 хвилин на місцевому телебаченні та на радіо, які надає держава, не значать нічого. Для впізнаваності кандидата в буквальному розумінні потрібно обвішати кожн стовп свого округу рекламною продукцією, бо на першому етапі рекламної кампанії необхідно, щоб прізвище запам'яталось всім.

Єдиний плюс можливість участі у виборах нових незележних кандидатів, перекреслюється багатьма мінусами.

Мінус перший

Не секрет, що змішану систему виборів влада ввела для того, щоб сформувати більшість. Результати показали, що якби вибори були за пропорційною системою, то більшість була б в опозиції. А мажоритарка дала змогу пройти в депутати багатьом мажоритарщикам-регіоналам, а також самовисуванцям, яких підтримувала влада.

Мінус другий

Мажоритарнику легше стати тушкою, і для цього навіть знаходиться аргумент, мовляв, своїм обранням я зобов'язаний лише своїм виборцям, і перш за все буду голосувати виходячи з інтересів свого округу. Також такий мажоритарник може заявити, що сам виграв вибори, завдяки своїй діяльності та своїм коштам, отже не зобов'язаний партії нічим. Окрім того, якщо депутат, який пройшов за списком, складає повноваження, – то депутатом стає наступний кандидат зі списку, але якщо мажоритарник перестає бути депутатом – в окрузі мають бути перевибори.

Мінус третій

Підкуп та нечесна боротьба набагато сильніше проявляється в межах округу, ніж на всеукраїнському рівні. Це прекрасно проілюстрували вибори 2012 року. Приклади підкупів, як прямих, так і непрямих всім відомі. І саме кандидати в округах, які не захотіли змиритись з поразкою, задіяли потужні механізми фальсифікацій.

Мінус четвертий

Мажоритарна система девальвує саму функцію депутата. Виборці сприймають депутата-мажоритарника як відповідального в їх окрузі за житлово-комунальну систему. Вони очікують від свого кандидата, щоб той робив дороги, ремонтував під'їзди, ставив лавочки та ігрові майданчики. Кандидати, які мають достатньо коштів і займаються цим, не рідко подаючи використання бюджетних коштів як свою заслугу. Мажоритарна система може заплутати саме поняття законодавчої влади з питанням місцевого самоврядування.

Мінус п’ятий

Вибори 2012 показали, що незалежні самовисуванці приречені на поразку. З 225 округів виграли вибори 43 самовисуванці, але якщо подивитись на переможців – це або провладні кандидати, або дуже багаті люди, як Порошенко і Жеваго.

Здавалося б, люди втомились від існуючих партій, але на цих виборах партійність значила багато. У всіх округах Києва перемогли опозиціонери. Відомі випадки, коли кандидати нічого не робили, але виграли завдяки самому бренду опозиції.

Вибори мають відбуватись за пропорційною партійною системою. В той же час, я вважаю, що треба знизити прохідний бар'єр до 1%. Це дасть можливість новим людям та партіям пройти до Верховної Ради, голоси сотень, тисяч громадян України не пропадуть і не будуть розділені між іншими партіями. Я розумію, що така система не вигідна великим партіям, але вважаю її більш чесною. Якщо має, наприклад, якась зелена партія свою мінімальну підтримку – хай проведе одного-двох депутатів.

Також важливим питанням є відкритість списків. Визначення кандидатів у списках могло б відбуватись двома етапами: внутрішнім (в середині партії) та зовнішнім (громадські обговорення, опитування, інтернет-голосування).