"Одним з діячів української підпільної боротьби був Тарас Бульба Боровець – постать доволі суперечлива..."

1 вересня 1939 року війська Адольфа Гітлера напали на Польщу і почалася Друга світова війна. 15 березня 1939 року вона почалася для України – гітлерівці ступили на землі Закарпаття і пролилася українська кров. Українці опинилися між двох вогнів Німеччиною та СРСР. Кожен з них мав свої плани на землі нашої Батьківщини, але наші співвітчизники не збиралися миритися з цим. Вони намагалися в умовах сутички між двома гігантами відстояти право на власну незалежну державу.

 Одним з діячів української підпільної боротьби був Тарас Бульба Боровець – постать  доволі суперечлива. Багато хто закидає, що він неодноразово зраджував ідеї підпільних військ, «метався» то до гітлерівців, то до більшовиків. Але чи дійсно це було саме так?

На початку 30-х років ХХ століття, Тарас Боровець намагався організувати Українське Національне відродження на Поліссі, воно мало підтримати традиції УНР. Але польська влада заарештувала його до концтабора у Березі Картузькій.

Але вже  1 серпня 1940 року Тарас Боровець нелегально переходить кордон і починає формувати січі – майбутню підпільну збройну силу проти радянської влади. До того часу, коли гітлерівці на пали на СРСР, він вже встиг підготувати базу для українського націоналістичного підпілля.

Для того, щоб боротися з більшовицькими військами, організатор «Поліської Січі» Тарас Бульба-Боровець з дозволу гітлерівців створив поліційний відділ. А ось справжній військовий підрозділ було створено у 1941 році, коли начальником штабу «Поліської Січі» було назначено старшину петлюрівської армії Петра Смородського.

До «Польської Січі» відбирали тільки людей із Західної України і лише чесних, добре розвинутих розумово та фізично, які були ознайомлені з військовою службою.

Чи  можна сказати, що Бульба-Боровець став зрадником, об’єднавшись  з гітлерівцями?  Ні, він пішов на такі заходи для того, щоб зібрати достатньо сил для здійснення свого задуму – вільної України. Тому коли гітлерівці наказали Боровцю виділити людей заради розстрілу єврейського населення. Бульба-Боровець, розформувавши Січ, написав офіційну відмову від виконання такого наказу. Він вважав, що український партизан не мав права плямувати свою честь кров’ю невинних людей. Отже,  16 листопада 1941 року «Поліська Січ» була розформована, а за вчинки своїх колишніх підлеглих Т. Боровець вже не ніс жодної відповідальності.

Але на цьому історія не закінчується: вже в лютому 1942 року Бульба-Боровець відновлює свою збройну силу. На цей раз вона складалася здебільшого з українців, які не могли терпіти утисків та репресій німецької окупації. Підпільники почали організовувати бази та табори у лісах.

Тарас Бульба-Боровець унормував діяльність свого підпільного збройного руху, створивши таки собі кодекс повстанця. У ньому йшлося про те, що український партизан не є бандитом, а чесним лицарем і вояком.  Він не знає, що таке страх, зрада тайни, п’янство, розпуста. Він є революціонером, політичним діячем Батьківщини. Український партизан – це найпочесніше звання в Україні.

Усе це Тарас Боровець творив, коли провідник ОУН Микола Лебедь очікував кращих часів, був бездіяльним.

До певного часу бульбівці не воювали проти проти гітлерівців, адже вони мали спільного ворога – радянську владу. Але коли гітлерівці почали грабувати, вивозити на примусові роботи українців, арештовувати та розстрілювати  вояків «Польської Січі», вони починають карати нацистів. В наказі УПА у липні 1942 року Бульба-Боровець попередив, що у разі продовження таких дій гітлерівців,  він буде змушений вживати заходів – бити по пунктах воєнно-стратегічного значення: системі транспорту та постачанню фронту.

Бойові дії підрозділів УПА занепокоїли не тільки гітлерівців, а й більшовицьку владу. У ніч з 17 на 18 вересня 1942 року  та 28 жовтня 1942 року пройшли переговори між Тарасом Бульбою-Боровцем і представниками більшовиків. Боровець неодноразово  порушував питання  політичного майбутнього України.  Але відповідь Москви  - Україна у складі СРСР – не могла задовольнити отамана.

Потім Бульба-Боровець знову намагався об’єднатися з гітлерівцями, але кожна сторона мала надто різні цілі – нацисти прагнули організувати на теренах СРСР (й України в тому числі) рейхскомісаріат, а українці – української національної держави.

Навесні 1943 року Тарас Бульба-Боровець намагався створити Українську Народно-Революційну Раду разом з бандерівцями. Вона мала складатися з представників усіх українських політичних сил. Але ця ідея підтримки так і не знайшла.

У липні 1943 року УПА «Польська Січ» була перейменована на Українську Народну Революційну Армію – УНРА. Вони вели бойові дії невеликими діями, на противагу масовій боротьбі бандерівської ОУН, і притримувалися визначеного політичного напряму.

Так і не створивши Українську Народно-Революційну Раду, Боровець створює Українську націонал-демократичну партію, яка в червні 1943 року звертається до українського народу із закликом боротися за визволення рідної землі.

Згодом він ще раз звертається до німецького уряду, маючи намір нормалізувати українсько-німецькі відносини, але його арештовують і відсилають до концентраційного табору Саксенгаузен, що знаходився біля Берліну, де уже перебували Андрій Мельник та Степан Бандера.

У жовтні 1944 року Бульбу-Боровця звільняють і він зв’язується з партизанськими загонами України, такими, як УНР та УПА, з білорусами, грузинами та козаками. Створюється група «Б» - нерегулярні війська Української Національної Армії.

Зрозумівши, що потрапити в Україну не може, Боровець передає керівництво групи полковникові Андрію Долудові, а сам виїжджає на лікування в Карлсбад, залишивши такі вказівки: витягнути усіх людей з Берліна, таборів та околиць, загороджених радянською окупацією, перетягнути усіх людей на південь, здатися в полон до аліянтів, представитися аліянтам частиною Української Національної Армії. Усі ці пункти було виконано. 6 травня 1945 року Додул з усім штабом перейшов у полон 7-ї американської армії в околицях Пльзена. Сам Бульба-Боровець перебував да кінця війни в Карлсбаді.

Залишаючись в еміграції, Тарас Бульба-Боровець засновує Українську національну гвардію та спеціальні ви шкільні курси для того, щоб в Україну могли повернутися фахові військові.

Т. Боровця більшовики оголошують у всесоюзний розшук, як особливо небезпечного злочинця. У середині 50-х років отаман переїжджає за океан, де продовжує патріотичну діяльність – стає прихильником Союзу Визволення України у СІЛА.

Т. Бульба-Боровець завжди вірив у те що Україна стане сильною державою, що її народ не складе зброю, а буде й надалі виборювати право на незалежність: «…сам факт, що цей народ 300 літ живе і бореться, живе як окрема національна одиниця, є найкращим доказом, що він здібний до героїчного чину та має всі дані і повне право на абсолютне сасоозначення».

Отже, стає зрозуміло, що Тарас Бульба-Боровець – це людина, що боролася саме за Україну: за її незалежність і визнання. Він майже із самого початку війни постійно вживав заходів для того, щоб викорінити з українських земель ворожу владу, щоб українці перестали потерпати від рук більшовиків та гітлерівців. Тарас Боровець постійно намагався згуртувати партизан в одне ціле – силу, що була здатна боротися за незалежність, але, на жаль, йому цього не вдалося. Можна стверджувати, що його вчинки заслуговують на те, щоб бути  визнаними українцями, а він – називався героєм. Бульба-Боровець був справжнім патріотом, фанатом свого народу і він усім серцем вболівав за майбутнє України.