Рецензія на книгу Я.П.Федорчука "Волинянин"

...

«Ніколи не збирався писати спогади, бо завжди хотілося жити, жити, жити, не відстаючи від часу. Спогади – це спроба зупинити час, стриножити його. Не вийшло. Пам’ять цілого покоління волинян вимагала: збережи це в людських образах, ти ж все це прекрасно знаєш, бо пережив особисто!»

Я.П.Федорчук

В історії кожної держави є такі сторінки, які ретельно приховуються. Правда ж про ті події видозмінюється на користь правлячим колам населення. В історії України таких сторінок, мабудь, більш за всіх. Однією з таких сторінок є історія України початку й середини двадцятого століття. Тоді майже всі історичні факти й події перекручивалися на користь радянській владі. І навіть сьогодні, в умовах незалежної держави, ми не завжди маємо змогу прочитати правду про ті далекі часи.

   На жаль, автори багатьох історичних книжок віддають перевагу повторенню склавшихся передусім у радянські часи стереотипів. І лише деякі сміливці, не лякаючись примар минулого століття, намагаються розповісти людям правду. Одним з таких шляхетних людей є Ярослав Федорчук. Його книга «Волинянин» є безцінним скарбом для сучасної історичної науки, адже саме в ній ми бачемо все так, як було насправді. Ярослав Петрович є очевидцем тих страшних подій. І його «Волинянин» -  не поверхневий аналіз подій, а правдива розповідь, насичена фактами і деталями.

   У багатьох автобіографічних книгах автор є центром розповіді, головною особистістю, так званим «центром всесвіту» . У книзі Ярослава Федорчука все інакше. Тут головною дійовою особою є не тільки малий Сашко, якого життя досить рано навчило бути дорослим. Події обертаються навколо трагедії усього українського народу. Саме правда всенародної трагічної долі виступає на перший план.  Долі звичайних селян, які існують нерозривно зі своїм господарством, які свято шанують традиції предків, для яких кожна сільська тварина – не ресурс, а член родини. Саме ці селяни опиняються у центрі кривавої суперечки. Бідні люди не знають, з якої сторони прийде смерть, адже і німці, і поляки, і «енкаведісти» знущаються над ними. Палають села, вмирать сотні й тисячі невинних душ. У таких жахливих умовах проходить дитинство Сашка. Але він не вдається до паніки. Хлопець ще не вміє читати, але вже знає, як використовувати рушницю і де треба ховатися у разі небезпеки.

І саме таким хлопцем, як Сашко, був колись сам автор. Він бачив на власні очі німецьку й радянську окупації, знає їхні спільні й відмінні риси. Знає він і цінність хліба, знищення якого викликало шок в українців, для яких хліб завжди був святим. Між рядками книги ми бачимо аналіз подій. Автор аналізує дії влади, підкреслює її порочність. Зустрічається і справедлива критика сучасного становища України. Читаючи книгу «Волинянин», ми розуміємо, що написав її не сторонній спостерігач, а справжній патріот, людина, яку насправді бентежить доля свого народу.

  І читач, дочитуючи останні рядки, хоче стати таким. Хочеться  працювати кожен день задля того, щоб зробити нашу Україну краще.

     Я вважаю, що книгу має прочитати кожен українець. Прочитати хоча б задля того, щоб зрозуміти, яке щастя, що зараз нам не треба кожен день боротися зі сташними загарбниками, щоб жити у незалежній країні. Найменше, що ми можемо зробити – це прикласти усі зусилля, щоб покращити економічне, політичне й суспільне становище нашої неньки-України.