Микола Міхновський (1873-1924). Український політичний і громадський діяч, лідер самостійницької течії в українському русі, один з організаторів української армії та Української демократично-хліборобської партії (1919). Член Центральної Ради, організатор Першого українського козачого полку ім. Богдана Хмельницького.
Народився він 1873 року в селі Турівка, Полтавської губернії,Міхновський нащадок старовинного козацького роду, корені якого простежуються ще з 17 століття, Микола Міхновський народився у сім'ї сільського священика. Його дитинство пройшло серед української природи, народних пісень, оповідань і дум. Світогляд дітей формувався під впливом батька, який виховував їх один. Освіту Микола Міхновський здобув у Прилуцькій гімназії. Закінчивши гімназію, у 1890-му році вступив на юридичний факультет Київського університету.
З 1899 року він переселився до Харкова, де заснував свою адвокатську канцелярію. Міхоновський майже одразу вступив з “Громадою” в найтісніший зв’язок та мав неабиякий впливав на неї в напрямі скріплення національних постулатів та подальшого революціонізування наших думок.
Під впливом Міхновського більш активні члени “Громади” перейшли до переконання в потребі заснувати “революційну партію з гаслами українських політичних і економічних домагань засобами революційними”.Це сталося 5 лютого 1900 року на організаційних зборах основоположників “Української Революційної Партії”. Основоположниками партії були: Дмитро Антонович, Боніфатій Камінський, Михайло Русов, Левко Мацієвич, Юрій Коллард, Оле-ксандр Коваленко та Дмитро Познанський. Ала душу в цю партію вдихнув саме Микола Іванович Міхновський.
Він висловлював свої погляди про “необхідність революційної акції та збройної боротьби за права українського народу”, що однозначно підкреслювало його політичні позиції.
Він був першим, хто наважився заявити, що ідея створення автономної України у складі Росії є повною нісенітницею, адже наша держава і народ мають право на незалежність. Український апостол започаткував традицію новітнього українського самостійництва, і робив відчайдушні спроби наблизити перспективу державної самостійності України конкретними справами. Він прагнув до справедливого соціально-економічного ладу, побудованого на різних формах власності, усебічного розвитку культури й духовного життя, національного відродження.
Міхновський був одним з небагатьох, хто не боявся говорити про самостійну Україну, говорячи це своєю рідною мовою, якою він спілкувався з усіма в незалежності від статусу.Микола Міхновський чітко і ясно формулював завдання розбудови незалежної національної держави як гаранта збереження та розвитку нації, а водночас і гаранта дотримання прав людини. На жаль, ідеї Міхновського спочатку були підтримані лише молоддю, але згодом кількість його прибічників почала зростати. Ним була розроблена концепція включення української інтелігенції у процес національного визволення. Він закликав інтелігенцію "зійти з москвофільських позицій, підхопити ідею створення незалежної України і сприяти її поширенню в масах".
Однак серед своїх колег він не знайшов підтримки та і мови про певну єдність не було. Вже в 1901-1902 рр. Микола Міхновський з групою однодумців вийшли із складу РУПу і заснували нову, більш радикальну партію — Народну українську партію. Метою якої було досягнення незалежності України. У 1904 р. з Революційної української партії відділилася ще одна група, яка утворила Українську соціал-демократичну спілку («Спілка»). Пізніше на засадах автономної секції вона увійшла до складу РСДРП (меншовиків).
Отже, основна заслуга М.Міхновського полягає не в тому, що він запропонував ідею самостійності, адже, автономна чи самостійна держава у демократичному суспільстві завжди мала б право на національний саморозвиток особистості, а в тому, що це гасло вперше було сказане вголос, переконливо та безстрашно. |