Українські миротворці: люди гинуть за метал і міндобриво

Неоднозначні емоції викликає ставлення нашої держави до грошового забезпечення миротворців.

Не є великою таємницею, що не від хорошого життя будь-якими способами українські офіцери та військовослужбовці за контрактом намагаються потрапити «за кордон» з метою не стільки підвищити свої професійні навички, хоча й це не менш важливо, скільки покращити своє матеріально-фінансове становище.

Проте одразу зауважу - йдеться аж ніяк не про тисячі чи десятки тисяч доларів США. Грошове забезпечення, яке отримують українські військовослужбовці, наприклад, у Косові, коливається в межах від $700 до $1100. В Іраку, де, як відомо, реальна бойова обстановка, воно вище - до $3000, але вдвічі-втричі менше, ніж у миротворця в званні капітана армії США, Данії чи Італії. Зрозуміло, що за таких розбіжностей у фінансових можливостях на тлі своїх колег з інших миротворчих контингентів українці виглядають не найкраще, оскільки доводиться економити на всьому, в тому числі, й на умовах проживання. І, можливо, хотілося б запросити до себе колег із інших миротворчих контингентів та відверто скажемо - соромно.

ПРО РЕАЛІЇ

На сьогодні більше п'яти з половиною сотень військовослужбовців Збройних сил України беруть участь у миротворчих місіях, проходять службу в міжнародних організаціях (ООН, ЄС, НАТО тощо) та різноманітних багатонаціональних штабах на території семи країн світу. Незважаючи на різну географію перебування, їх об'єднує одне: екстремальні умови служби з прямим ризиком для життя.

Перебуваючи у «гарячих точках» міжнаціональних та етнічних конфліктів, їм доводиться щоденно нести службу на блокпостах, супроводжувати гуманітарні конвої, здійснювати контроль за виконанням угод про припинення вогню, збирати та перевіряти інформацію про збройні сили конфліктуючих сторін. 

Відверто кажучи, свої обов'язки вони виконують гідно й цілком справедливо заслуговують як на повагу з боку суспільства, так і на увагу з боку держави. Та саме з цим не все так просто, як хотілося б.

Погляди політиків, військових та громадян нашої держави на участь українських військовослужбовців у миротворчих операціях досить неоднозначні.

Будучи Секретарем комітету з питань національної безпеки та оборони, не можу залишатись байдужим до цієї теми, а тим більше, до законопроекту № 1192: «Про схвалення рішення Президента «Про направлення політичного контингенту для участі України у операції ООН у Кот-д'Івуар та транскордонних операціях у рамках міжмісійного співробітництва …», коли цим законопроектом Уряд готує нашим солдатам справжнісінькі загрози для життя та здоров'я миротворців.

Я не кажу вже про  економічну складову:  необхідність виділення значних фінансових та інших ресурсів та, водночас, відсутність вигоди для держави. Це у той час, коли олігархи Фірташ та Ахметов збагачують свої статки, заробляючи на металі та добриві.

Я не хочу, щоб життя українських солдат ставилося у залежність від бажання Януковича когось задобрити, а Україна перетворювалася на миротворчу машину за викликом. Це рішення Президента ставить під загрозу життя українських військових, батьків, і зрештою, синів.

         Вважаю, всі ці, м’яко кажучи, «непорозуміння», насамперед пов’язані з непрофесійністю чинного міністра Лебедєва, який спочатку пропонує контракту службу солдатам, тепер - продовжити термін перебування українського миротворчого контингенту в Кот-д’Івуарі. Така Лебедєва «реформа» перетворить армію на соціальну колонію, де бомжі-заробітчани числитимуться військом, яке з відкритими обіймами прийматиме ворогів.

ЗНАЙТЕ! Життям українських солдатів Президент отримає черговий дипломатичний залік! Сподіваємось, це остання «лебедина пісня» новопризначеного міністра оборони…