Діяльність Української військової організації

Роль УВО в боротьбі за незалежність

Перша половина двадцятого століття видалася для українського народу на шляху здобуття незалежності особливо важкою та насиченою на визначні, часом трагічні події. Історичні факти цього періоду створюють певний калейдоскоп, вражаючи різноманітністю подій, створення патріотичних організацій і партій та діяльності справді великих та відомих людей. Цей етап пов'язаний не тільки з двома світовими війнами, котрі назавжди увійшли в історію усього світу, а Україна стала її невід’ємною частиною, але й українською революцією, бажаним возз’єднанням Західної України зі Східною, приходом різних українських (Центральна Рада, Гетьманат Скоропадського, Директорія) та зарубіжних влад (Тимчасовий уряд, комунізм, фашистський окупаційний режим).

Особливістю цього періоду є й те, що активність проявлялася не тільки на Наддніпрянській, Східній Україні, але й Західна Україна зовсім не поступалася своїм етнічним побратимам у цьому показнику. Ідейна свідомість західноукраїнських людей досягла свого апогею, і вони усіма силами намагалися здобути об’єднання із східним народом та незалежність земель. Однією з таких організацій, котра боролася за незалежність західноукраїнських земель, зокрема Галичини, стала Українська військова організація (УВО). Вона була нелегальною, тому що польський уряд не визнавав цієї організації. Звичайно, поляки прекрасно розуміли загрозу, яку несла ця спільнота, утворена січовими стрільцями та українською галицькою армією, тому не бажала надавати їй будь-яких політичних прав на існування. Причиною створення УВО стала до кінця не визначена ситуація зі Східною Галичиною на міжнародному рівні, а також об’єднання ЗУНР і УНР, хоча їх уряди, на жаль, досі не діяли скоординовано.

Саме 1920 рік став періодом формування УВО, коли її перші члени організували Начальну Колегію. Але уже у вересні цього року до України прибуває Євген Коновалець та стає головою УВО, перейменовуючи Начальну Колегію на Начальну Команду. До цієї організації входили також такі відомі історичні діячі: Отмарштайн (шеф штабу), Тютюнник (практична частина діяльності), Навроцький, Матчак, Чиж, Полянський, Целевич та інші.

Розібравшись із організаційними питаннями, УВО відразу ж перейшла до дій. По території Галичини були створені повітові команди, щоб контролювати та стежити за ситуацією, яка склалася на цих землях. Почалися активні пошуки підтримки та союзників для ефективної діяльності Української військової організації. Так, члени організації здобули прихильність чехословацького, берлінського, литовського урядів, отримавши політичну та фінансову підтримку, що була необхідна для розвитку УВО. Саме з-за кордону в основному йшло постачання зброї членам військової організації. Хоча УВО визнавала своїм центром Львів, боролася за незалежність ЗУНР, але офіційно їй не підпорядковувалась, будучи вільною та самостійною організацією.

Описуючи діяльність Української військової організації, необхідно відмежовувати два періоди її діяльності. Перший період – революційно-військовий, який тривав протягом 1920-22 рр., характеризується реєстрацією військових сил УВО, їх організацією та активними воєнними діями проти польського уряду, що окупував західноукраїнські землі. Найбільшою за масштабом та наслідками стала саботажна акція, яка пройшла восени 1922 року через несправедливі вибори до сейму. Поляки, як завжди, зробили ці вибори вигідними для себе, забравши майже всі місця сейму. Після цього почалися масові переслідування членів УВО, і тому Коновалець змушений був виїхати до Берліну, залишаючи у Львові своїм наступником Мельника. У Берліні Коновалець створює тимчасову Начальну Команду, ще більше відходячи від урядової залежності ЗУНР. 

Другий період, який дістав назву революційно-політичний та тривав від 1922 року до 1931, починався із ідеологічної кризи всередині УВО, що тривала протягом двох років. Частина членів УВО, слухаючи поради і бажання Петрушевича, вирішили, що за допомогою потрібно звертатися не до німців, а до СРСР. Але Коновалець навіть не бажав розглядати подібні пропозиції, виключивши опозицію на чолі з Петрушевичем зі складу УВО. Під час другого періоду діяльності УВО була створена у Львові Політична Колегія, а також з 1927 року виходить відома газета «Сурми», котра навіть видавалася і для Америки. Члени Української військової організації намагалися легалізувати свою спільноту, проводячи політичні акції та друкуючи газети. Але занепад до організації прийшов з появою Організації українських націоналістів, яка принесла ідеологічні розбіжності в колектив УВО. Формування ОУН (1926-29рр.) стало причиною занепаду УВО, тому що більшість членів організації перейшла до спільноти націоналістів, продовжуючи служити ідеям незалежності там. Не можна сказати, що УВО ліквідували, військова організація поступово вигасла, займаючись уже менш грандіозними справами і видаючи «Сурми» до кінця 1934 року.

Підсумовуючи, слід зазначити, що вклад Української військової організації в історію нашої держави величезний. У досить тяжкий час, коли боротьба за незалежність здавалась неможливою через брак сил, ця організація постає та діє, борючись із польською владою за незалежність західноукраїнських земель. І необхідно сказати, що боротьба стала поштовхом для створення ще більшої організації – ОУН, яка стала народною силою у здобутті незалежності українцям.