Український народ має довгу та тернисту історію. Його
становлення та розвиток - результат тяжкого та заплутаного шляху, який бере
початок ще в часи, коли політики не пересувалися літаками та не виголошували
пафосних промов, а якщо й виголошували, то про це мало кому відомо.
Але зважаючи на дослідження істориків, можна зробити висновок
про те, що на наших етнічних територіях почала формуватися цивілізація задовго
до того, як на цій землі з’явилися зародки українства, тобто приблизно 1 млн
років тому (початок ашельської доби).
Тогочасна спільнота складалася, на думку більшості вчених, із вихідців з
Передньої Азії, які опинилися тут шляхом просування через Балкани та Центральну
Європу. Рештки найдавніших стоянок первісних людей на території сучасної України
знайдені біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с.
Лука-Врублівецька (Хмельниччина).
Архантропи раннього палеоліту (до 150 тис. р. тому) жили невеликими
групами, які формували стада. Вони займалися присвоюючим господарством і
будували міжособистісні відносини на основі кровнородинного устрою. Знайдені
найпримітивніші знаряддя праці свідчать про зародження елементарного мислення в
найперших поселенців на території України.
Найбільше похолодання тривало впродовж середнього
палеоліту (так звана мустьєрська епоха), що зумовило значні зміни в життєвому
устрої мешканців Північної та Центральної Європи. На сьогоденних українських
землях південна межа максимального зледеніння проходила повз Львів, Ковель,
Житомир, Кременчук, Миргород, Суми. Метаморфози в кліматичній ситуації краю
призвели, безумовно, до винайдення способів та засобів порятунку від холоду:
неандертальці відкрили для себе полювання, більш-менш теплий одяг, печерні та
наземні житла. Також вони навчилися використовувати, а згодом і добувати
вогонь. Знаряддя праці теж вдосконалювалися: на багатьох стоянках (Антонівка,
Молодово, Киїк-Коба) знайдено кам'яні гостроконечники та скребачки.
Важливим аспектом кінця середнього палеоліту вважаю зародження
першооснов духовного світу та
образотворчого мистецтва в житті людини, що підтверджується започаткуванням
традиції поховань (печери Криму), знахідками кісток із різьбленням та
примітивними малюнками. Варто зазначити, що зледеніння гюнцького,
міндельського, ріського й вюрмського періодів сформували природні зони України:
тундру, лісостеп і степ.
Люди сучасного типу, Homo sapiens або кроманьйонці,
сформувалися в період верхнього (пізнього) палеоліту понад 40-35 тисяч років
тому. На теренах сучасної України
мешкали представники європеоїдної раси, які витіснили неандертальців. Кроманьйонці мали примітивну родову
організацію й були суспільством мисливців-збирачів. Археологи знайшли біля 800
пам'яток цих людей в Україні і виділяють їх у закарпатську, дністровську,
волинську, середньодніпровську та степову групи. Серед них особливо виділяють
природний останець Кам'яна Могила, який став культовим центром кроманьйонців
степової зони (про це - далі). Цей етап в історії людства порівняно з
попередніми досить короткий, але він характеризується значними змінами в
економіці, сфері соціальних відносин, мистецтві.
Свідомість кроманьйонця відмінна від свідомості
неандертальця, що дозволяє говорити про відносно стрімкий розвиток та
прогрес у глобальних питаннях
тогочасного людства: родова община приходить на зміну первісному стаду, чітко
виражається матріархат, з'являється поняття релігії. У мистецтві популяризуються
жіночі статуетки, браслети, фігурки птахів, прикраси, виготовлені з бивнів
мамонта. Продовжують урізноманітнюватися та вдосконалюватися знаряддя праці.
Повернімося до згадки про Кам’яну Могилу. Вирішив
зосередити увагу на цій пам’ятці через те, що вважаю її найвиразнішим прикладом
існування культури та цивілізації на території України, хоча більшість вчених
наполягає на тому, що найперший такий приклад - Трипільська культура, яка
виникла пізніше. Отож, енциклопедичне визначення таке: Кам'яна́ Моги́ла -
світова пам'ятка древньої культури в Україні поблизу Мелітополя смт. Мирне в
Запорізькій області над річкою Молочною, Національний історико-археологічний
заповідник. Пагорб, що тисячоліттями служив людям вівтарем для відправлення
релігійних обрядів, містить декілька тисяч унікальних стародавніх наскельних
зображень - петрогліфів. Не хочу зупинятися на геологічних та географічних
особливостях цього місця, лише зауважу, що палеолітичне датування, від якого я
вирішив відштовхнутися, відстоювали в
основному В.М. Даниленко й О.М. Бадер (принаймні на ранній стадії досліджень);
на відміну від цих істориків, М.Я. Рудинський
і інші дослідники дотримувалися неолітичного датування. Дискусія, по
суті, звелася до того, чи є один із найбільших петрогліфів зображенням мамонта
або бика (мамонт свідчив би на користь палеоліту, а бик на користь неоліту).
Учасники дискусії померли в сімдесяті-вісімдесяті роки, залишившись при своїх
думках, продовжуючи, кожен по-своєму, називати грот із спірним зображенням
«Грот бика» і «Грот мамонта».
Тим не менш, об’єктом уваги заповідник залишається й
досі. І, між іншим, не просто уваги, а підвищеної. Так, наприклад, заслужений
працівник культури України Борис Михайлов, директор Національного
історико-археологічного заповідника «Кам'яна Могила» понад 40 років свого життя
присвятив дослідженню цієї пам'ятки.
Підсумовуючи написане, хочу ще раз наголосити на тому, що
етнічні українські території були і є об’єктом досліджень не лише вітчизняних,
а й закордонних вчених, що говорить про одвічну загадковість і яскраву історію
нашої землі.