Ренесанс сучасного російського язичництва

Цікаві інтернет-спостереження за процесом пошуків національної ідеї

Гуляючи  різдвяним ярмарковим Хрещатиком, я натрапила на ятку зі слов*янськими оберегами. Це були художньо вироблені глиняні талісмани - різновиди сварг, коловоротів та інших стародавніх символів. Поки я  роздивлялася все це, до ятки підійшли російські туристи. Я їх помітила ще біля крамнички з солом*яними дідухами - там вони голосно коментували побачене, дідухи їм сподобались, це було для них щось досить екзотичне. Проте ознайомившись з язичницькими талісманами вони спокійно зауважили між собою: "Ну этого добра и у нас хватает!". Після цього вони звернулись до продавчині із запитанням як пройти до "киевско-печёрской лавры". Вдома я заради цікавості вирішила прогуглити що ж то за символ "Квітка папороті чи перунів цвіт". Український гугл в принципі дав пояснення і показав картинку. Проте сказати, що в українському інтернеті надзвичайно багато інформації про це не можна. Яке ж було моє здивування, коли я вбила в пошукову систему ту саму квітку російською. Десятки, якщо не сотні сайтів, що спеціалізуються лише на виготовленні талісманів з дохристиянськими символами, десятки сайтів, присвячених прадавнім слов*янам та віруванням, сила-силенна статей, форумів та публікацій про прадавню, оту справді могутню Русь, про легендарний камінь Алатырь і тому подібне.

Отже, тихо, непомітно, як то кажуть, підспудно, під супровід державно-церковних православних патриарших звернень з телевізора, на тлі масового святкування мусульманських свят у Москві, велика частина росіян шукає власну духовну твердь у сивій глибині давніх вірувань. Таких давніх, що вже важко розрізнити де закінчується казка та починається історія. Мені ж надзвичайно цікаво спостерігати за цими процесами. До чого призведе цей пошук, та коли оце підспудне маніфестує яскравим суспільним процесом. В принципі, ми можемо констатувати, що це вже відбувається.