Як використати можливість вільного доступу до інформації. Тотальна культурна експансія, вкорінення поглядів.
Розвиток комунікаційних системних мереж створює далеко не віртуальну можливість цільового маніпулювання свідомістю тих чи інших груп людей, регіонів чи країн з метою нав'язати потрібні оціночні характеристики, погляди, норми поведінки, за потреби — для дестабілізації владних, суспільних структур, несанкціонованого втручання у внутрішні справи держав. Оголошено війну, і вона вже точиться, невидима, але не менш руйнівна за традиційну. Ця війна — інформаційна. Немає необхідності ані у військових діях, ані в кровопролитті. При цьому країна навіть не відчуває, що вона зазнає такого впливу зовні». Зовнішнє управління при цьому може мати достатньо віддалений характер, створюючи певні системні умови для впливу.
Інформаційна агресія, вплив ґрунтуються на використанні в основному трьох «китів»: ЗМІ, культури, суспільних наук. Форми ж і канали поширення інформації можуть бути найрізноманітніші — історичні, культурологічні розвідки, музика, іграшки, технічні пристрої, ЗМІ тощо — залежно від завдань і цільових соціальних груп. Заразом інформаційна війна передбачає комплексне використання комунікативних засобів і дій, коригованих відповідно до конкретного інформаційного простору.
Визначають низку факторів, урахування яких дає змогу збільшити інформаційний вплив.
Один із них — ефект асиметрії, коли опонент унаслідок інформаційної дії не може відповісти адекватно одразу. Стосується це, скажімо, поширення чуток, анекдотів, інформації через публікації у непідконтрольних ЗМІ. Важливе місце посідають тут і неформальні канали спілкування (блогосфера), де найбільше циркулюють чутки, перекази, анекдоти, міфи, які дійсність не може спростовувати. Здатність таких форм інформації до самостійного існування та поширення використовують для вкорінення певних образів, характеристик, ревізії офіційних оцінок подій. Часто саме неформальні комунікаційні канали є найефективнішими у впливові, вони найорганічніше заповнюють інформаційні ніші, недосяжні для офіційного трактування. Оскільки разового впливу недостатньо, готують цілі блоки чуток. За часом функціонування чутки визначили цифру в 12–15 днів, після яких чутка “витирається” чи витісняється. Але сформована нею позиція все одно продовжує діяти. Чутки, надто ті, що мають правдивий ґрунт, здатні каталізувати суспільні процеси.
Подібну дискредитаційну роль виконують і анекдоти, що не завжди є «народною творчістю», хоч їх і придумано для народу. Утім, анекдоти, як і чутки, використовують і з метою популяризації того чи іншого лідера. Такі інформаційні технології використовує штаб чільника ЛДПР В. Жириновського, в Україні постійно видає збірки «позитивних» анекдотів про себе «співаючий ректор» М. Поплавський.
Сучасні ЗМК дають змогу легалізувати будь-яку чутку. Нині чи не основним першоджерелом згаданої цільової інформації став Інтернет. Поширена через нього непідконтрольна інформація у традиційних і масовіших ЗМІ набуває вже «офіційного» характеру, а мікроподія стає макроподією, чим і досягається ефект комунікативного резонансу, унаслідок якого навіть недійсні «посили» можуть викликати масові дії, стимулювати підтримку, засудження чи спротив, зміну поведінки.
Ефективно використовують і ефект збільшення інформаційного навантаження, коли обсяг інформації відволікає, дезорганізує її отримувача. Це дає змогу цільово переорієнтувати його на оціночні сприйняття, потрібні відправнику інформації. При цьому ведеться боротьба і за ініціативу в трактуванні чи замовленні «теми». Підмічено, що постійно в центрі уваги громадськості може одночасно перебувати обмежене коло тем — до п'яти. Подати їх, заволодівши у такий спосіб увагою, привернути її до бажаного чи навпаки — відвернути від небажаного — завдання інформтехнологів. Контроль за інформаційним простором дає таку можливість.
«Вежливость — для трусов. В интернете нет места для любезностей. Ко всем другим комментаторам нужно относиться, как к несносным лузерам», - формулирует кредо настоящего тролля известный российский интернет-комментатор и блогер Эрик Гриффит.
Своєрідним вищим пілотажем інформаційних технологій є при цьому використання ефекту напруженого очікування «цільове створення ситуації невизначеності, коли адресат очікує розкриття анонсованої теми чи, захоплений сюжетом, напружено очікує розв'язки». Такий психологічний прийом передбачає нагнітання ситуації, завищення можливої загрози, а то й залякування, після чого пропонують вигідне для «контролера» рішення. Його застосували під час газового «протистояння» російських і українських правлячо-бізнесових еліт , коли під виглядом компромісного виходу зі створеної кризи Україні нав'язали «рятівні» необґрунтовано високі ціни на газ.
Проводячи інформаційні операції, слід зауважити, широко застосовують не лише справжні, а й неправдиві факти та міркування, логічні конструкції, що дають змогу (незалежно від того, на які факти — справжні чи вигадані вони опираються) підвести до запрограмованих висновків.
Такі технології дезінформації, дифамації, створення образу зловмисника широко застосовувуються. У кампанії дискредитації задіюються всі контрольовані ЗМІ, підконтрольні організації та установи. Вершиною безглуздя та цинізму стало поширювання інформації про санкції проти політичних сил, призупинені або відміни співпраці з ними різноманітних міжнародних установ. Спростування цієї брехні, що здійснили навіть самі міжнародні установи, які буцімто застосували санкції, жодне з видань, які дезінформували українців, не оприлюднило…
Під час розроблення та ведення інформаційних операцій ураховують й інші чинники, здатні впливати на людей. Різні мовні конструкції, семантичний ряд, тексти по-різному діють на аудиторію (поети, приміром, завжди були на вістрі революцій). Слово здатне цільово не лише інформувати, а й програмувати, кодувати поведінку, що також використовують. Семантичний, мовний терор — одна з ознак ведення інформаційної операції. Об'єкт впливу ставлять в умови дискомфорту, а він, шукаючи рівноваги, просувається у визначеному «агресором» напрямі. Як «доважок» такого терору може бути використано цільовий витік інформації, поширення інформації або чуток, що нагнітають ситуацію. Такими були повідомлення про порушення кримінальних справ, неминучі допити, арешти високопосадовців кучмівського режиму Кравченка, Кирпи, Щербаня, Боделана, Бакая та інших, що призвело до самогубства одних та втечі за межі країни інших. Не виключено, що саме це, а не розслідування і притягнення винних до відповідальності, і мали на меті замовники витоку інформації. Щоб впливати на свідомість, застосовують і візуальні (образотворче мистецтво, кіно), звукові (музика), інші прийоми.
Особливе місце у тактиці інформаційних воєн займає «проблема лідера». Або «противсіхство».
Нерідко інформаційну війну ведуть і на позитивному ґрунті. Стосується це, скажімо, нав'язування альтернативних уявлень, пропаганди взірців, кращих за наявні, створення образів людей, здатних поліпшити життя. Часто такий «позитив» для системи є не менш руйнівний, аніж пряма компрометація режиму.
Інформаційні війни можуть мати і локальний характер. Скажімо, влада — опозиція, влада — олігархи, олігархи — олігархи й ін. Вкладаючи гроші в мас-медіа та контролюючи інформаційний ринок, власники ЗМІ здобувають додаткові і потужні важелі обстоювати свої інтереси, нав'язувати своє бачення тих чи інших подій та процесів, власне — руйнувати «вороже» середовище. Інтереси ж можуть бути різними — від ідеологічних, навіть етнічних, до приземлено економічних. Прикладом українського «глобалізаційного» використання ЗМІ для формування громадської думки, впливу на владу стало задіяння одразу трьох загальнодержавних телеканалів, що фактично належать єврейському олігарху Вікторові Пінчуку, під час конфлікту щодо приватизації одного з підприємств. «Війна за феросплави-2005» засвідчила, що в умовах приватномоно-полізованого національного інформаційного простору навіть держава не здатна інформаційно адекватно реагувати на зазіхання комерційно-політичних кланів. Інформаційні технології не новина і в кримінальних протистояннях.
У 1995 р. в Донецьку на стадіоні «Шахтар» під час футбольного матчу внаслідок потужного вибуху загинув президент місцевого клубу Ахаті Брагін — він же кримінальний авторитет Алік Грек, а з ним ще кілька осіб. Убивство стало фіналом більшого протистояння за переділ зон впливу у регіоні. Як розповідав на судовому процесі один із членів банди, яка здійснила вбивство Брагіна, Вадим Болотських, ще до початку «бойових дій» проти конкурентів повели інформаційну війну. По Донецьку поширювали чутки, що з Аліком Греком вести справи ненадійно, що скоро йому настане кінець, а «дружити» потрібно з іншими, угрупованням Рябіна-Кушніра, яке може вирішувати «будь-які проблеми» (саме вони й конкурували з Брагіним). І коли «громадську думку», здавалось, було підготовлено, тоді й прогримів вибух на стадіоні.
Розробки в інформаційній галузі поглинають величезні ресурси, лише США витрачають на створення нових інформтехнологій до двох мільярдів доларів на рік. Дослідники говорять про фактично нову еру гонки озброєнь — в інформаційній сфері. Новітні дослідження і винаходи видаються вигадкою фантастів і свідчать про небезпеку жорсткого контролю за свідомістю людини, а отже — суспільством.
Слід зазначити, що інформаційна війна не може бути односторонньою, вона позначається і на «агресорові», який опиняється перед необхідністю мінімізувати вплив своїх дій, своєї інформації і на власній інформаційній території. Останнім часом з'явилася навіть професія, «спіндоктор», чиє завдання — знімати, крім інших, негативні наслідки інформаційних «бумерангових» ударів.
Парадокс у тому, що чим суспільство розвиненіше, інтегрованіше, тим воно і відкритіше для впливу, залежніше від функціонування ЗМК.
Використано матеріали журналу «ПЕРСОНАЛ»
Юрій БОНДАР,
доктор філософії у галузі політології
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.