ТРАНСФОРМАЦІЯ НЕОПАТРІМОНІАЛЬНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНИ ЗА ПРЕЗИДЕНСТВА В. ЯНУКОВИЧА

У статті розглядається питання створення нової опозиції за умов функціонування неопатрімоніалізму в Україні за президентства В. Януковича. Можлива специфіка трансформації неопатрімоніалізму.

Посткомуністичні переходи Східної Європи стали початком виникнення різного типу режимів в країнах колишнього соцтабору. Завдання, які ставилися перед новими та старими елітами для стабільного функціонування та розвитку держави у посткомуністичних суспільствах передбачали повністю відмову від попередніх цінностей , прийняття чітких та ефективних рішень, проведення реформ, що в свою чергу передувало вільній політичній конкуренції та залученню громадян до політичної діяльності, розвиток громадянського суспільства та перехід до публічної політики. Проте в уявленнях старої еліти залишало за собою збереження колишніх політичних відносин і суспільно політичного ладу і ресурсів, які вони можуть отримати. Завдання поставленні перед елітами охарактеризував у своїй концепції «квадротранзиту» Т. Кузьо: демократизація, маркетингізація, розбудова держави та консолідація нації. Але до уваги старої політичної еліти та частково нової опзиційної були прийняті ще два завдання: побудова системи держави, яка б фасадно відображала виконання усіх чотирьох завдань, але зберігала стабільність у суспільстві, тобто конкуренція має відбуватися лише між політичними елітами за визначним вузьким колом правил «гри» та реформами «зверху». Друге - консолідація даної системи. Враховуючи завдання описані нами вище, що і стали умовами для виникнення непатрімоніальних режимів у посткомуністичних суспільствах різної інтерпритації, зокрема і в Україні.  

   Пояснивши процеси та умови за яких відбувалася трансформація в посткомуністичних країнах ми перейдемо до українського питання, оскільки у випадку України умови та розвиток подій був схожий, проте мав деякі суттєві відмінності, які я поясню пізніше. Але перш за все розглянемо коротко особливості неопатрімоніалізму (неопатримоніальний режим). Неопатрімоніалізм є продуктом симбіозу традиціоналізму та сучасної держави, коли в умовах відсутності держави та консолідованої нації традиційні методи управління, тобто ієрархічні зв’язки взаємообслуговування у закритих привладних акторів чи групах акторів, які є єдиноправильними і служать загальновизнаними правилами «гри», але формально не є закріпленими. В таких умовах держава є неспроможною справлятися із неформальними відносинами, які є присутніми у суспільстві та клієнтарно-патронажними системами. Неопатрімоніалізм є кристалізацією декількох політичних синдромів: монополізація влади та політичних ресурсів з боку центру; мінімалізація незалежного доступу ширших груп до політичних ресурсів і контроль за ними; повільний процес створення центром або суспільством нових типів соціальних та політичних інститутів, які орієнтованні на обслуговування патрона та його клієнтів. В умовах України така система працює з деяким особливостями. По-перше: монополізація влади передбачає сильну та стабільну бюрократію, але українська реальність спирається на корумпованих бюрократів, які не здатні забезпечити повну монополізацію влади. Щодо доступу до ресурсів українські рентоорієнтованні групи ведуть конкренцію за доступ до ресурсів. Якщо розглянути детальніше з періоду 2004 року, то в боротьбі як інструмент застосовувалися народні маси для розподілу ресурсів та повноважень. Третій аспект в контексті України є теж актуальним, оскільки інститути демократії такі як вибори, парламент, Інститут президента є більш диференційованим, бо спрямовані на обслуговування обмеженого кола акторів та фасадом для дефектного демократичного розвитку. Відповідно до цього існує три необхідні умови функціонування неопатрімоніального режиму: політичний центр незалежний та віддалений від периферії, який концентрує економічні, політичні і символічні ресурси влади та закриває доступ іншим групам до цих ресурсів і контролю над ними. Аналізуючи українську ситуацію, в період президентства як В. Ющенка так і В. Януковича політичний центр не може бути незалежним через відмінності та часті конфлікти між клієнтами, слабкістю президента у своїх можливостях та діях його залежністю від клієнтів. Тому після «помаранчевої» революції почалася консолідація та утвердження неопатрімоніалізму через переконання конфліктуючих клієнтів щодо ціни можливих наступними масових протестів та ціна їхній ресурсів, де ціна протестів була вища за ціну ресурсів клієнтів. Як бачимо поведінка опозиційних сил залишалася такою, що відображали їх гібридність у процесі демократизації, бо опозиція як і влада мала своїх клієнтів, які вели боротьбу між собою. Тому очевидно, що клієнти, які були під патронажем позиційних сил і забезпечували їх ресурсами недоотримували дивіденди на вкладений капітал та сприяли початку перебудови системи розподілу сфер впливу та ресурсів, проте як зазначено вище: укладення угоди після протестних рухів було необхідним аби зберегти капітал та зменшити ймовірність розпаду патронажно-клієнтелійської системи. Але умови змінилися за рахунок недосконалості неформальних правил гри, де опозиційні та владні клієнти в образі двох найбільших груп представників олігархічної еліти. Не було враховано олігархічною елітою, що їхні патрони можуть діяти самостійно, бо неформальні правила гри не є писаними тому виникла ймовірність появи нової опозиції, де актори погодяться грати за демократичними правилами. Політичний режим став регулятором трансформації усіх інститутів суспільства України зокрема опозиції, в якому роль останньої є гіпертрофованою і не здатність консолідуватися та звільнитися від залежності олігархічних клієнтів через нестабільність та корумпованість всієї структури опозиції. Винятковим у цьому плані став останній рік 2011-2012 президентства В. Януковича, де в боротьбу за ресурси, зокрема політичний капітал, на арену виходить новий актор «сім’я президента”, яка в обличчі В.Януковича та його сина О. Януковича грає за іншим правилами, ніж рентоорієнтованні клієнти. Баланс сил став тяжіти до нового актора і ресурси йому відповідно більші це є феноменом українського неопатрімоніалізму та не консолідації опозиції та влади, де обидві сторони самі розпочали розпад системи неопатрімоніалізму, оскільки президент намагаючись побудувати систему патронажу подібно до російської бюрократичного неопатрімоніалізму не враховуючи того, що він залишається «слабким» президентом через корумпованість бюрократичної системи та неповного контролю над силовими структурами, які залишаються під контролем його клієнтів. Держава в такому випадку управляється як приватне володіння ( патримоніум ) правлячих груп ( клієнтів і патрона), які приватизували різні суспільні функції та інститути роблячи їх джерелом власних доходів. Клієнтарно-патронажні системи, які побудовані на даний момент на основі розходження інтересів клієнтів. Але вже зараз неопатрімоніальний режим в Україні набирає прискореної трансформації через умови, які можуть посприяти переходу до демократії. По-перше: клієнти як опозиційні так і владні розуміють, що новий політичний актор тільки дестабілізуватиме існуючу систему через свої амбіції, що в свою чергу може призвести до нових масових протестів, які потягнуть за собою нові капіталовкладення для відновлення неопатрімоніальної системи правління. Ціна протесних дій з боку народу може буде вищою за ресурси, які отримують клієнти від політичного управління, а тому постане питання збереження наявних ресурсів та ймовірної їх втрати через народні протести, які можуть радикальним шляхом усунути від влади патрона і його клієнтів. За таких умов назріває питання діалогу клієнтів та народу для досягнення компромісу та встановлення демократичних правил «гри», встановлення реальної опозиції, яка стане гарантом та перехідним елементом домовленостей олігархічної еліти та народу, проте вигляд її буде більш наближений до реальної демократичної, яка захищатиме інтереси народу, хоч шлях до діалогу буде супроводжуватися протестами, бо демократія це не порядок, де боротьба йде між демократами та авторитарним лідерами - конфлікт в якому авторитарні лідери і сприяють встановленню демократії.