Українці не всиновлюють дітей

Це основний аргумент, який пред'являють чиновники всіх рівнів на користь іноземного всиновлення. Іноземцям хочуть спростити процес усиновлення дітей з України. У Раду внесено проект про ратифікацію Україною Конвенції про захист дітей. Нам через ЗМІ останнім часом "тичуть" статистику, мовляв, якщо ми такі-сякі не хочемо, то хто ж потурбується про сиріт? Давайте подумаємо про їхнє майбутнє і надамо приоритет іноземцям!

Можливо, це було би цілком логічно, якби... 

Для того, аби громадянин України міг взяти під опіку або всиновити дитину, позбавлену батьківської опіки, треба пройти пекло. Реальний стан справ такий. Українець повинен зібрати купу довідок із усіх можливих відомств всіх рівнів. Kожна довідка готується від кількох днів до місяця. Для отримання деяких довідок потрібно в свою чергу принести ще інші довідки, тоді видають потрібну довідку. Наприклад, довідка із міліції, що вас не притягували і ви не маєте судимість робиться біля місяця. Хіба що, дати хабаря, тоді зроблять за пару днів. Довідка з ЖЕКу теж може робитись два-три тижні. Хіба що, дати хабаря, тоді зроблять за пару днів. Довідка з податкової, що не маєте непогашених заборгованостей перед державою. Це теж вирвані роки насправді. І ще безліч різніх дрібних довідочок, котрі, щоби отримати, теж треба попотіти. 

Після цього настає черга медичного обстеження. Треба обійти всіх лікарів, кожен видає висновок-заключення. Потім збирається ВТЕК і на основі всіх цих медичних заключень робиться один загальний медичний висновок: маєте ви право бути опікуном або батьками, чи не маєте. Звісно, з медичної точки зору. Мабуть ні для кого не секрет, який стан здоров'я у більшості наших пересічних громадян. Який стан медицини. Тобто отримати позитивне рішення ВТЕК вкрай складно. Навіть якщо знайдуть якийсь гастритик або панкреатитичок...  без хабарів вже не обійтись.

На цих стадіях вже певна кількість потенційних усиновлювачів відсіюється. Може це і не так погано з одного боку. Бо, якщо так легко здались, то ще питання - якими би вони стали батьками для сироти...

А от далі вже цікавіше. Коли всі довідки зібрані, є на руках рішення ВТЕК, треба ставати на облік в СССД - соціальна служба в справах дітей. При цій службі є безкоштовні курси для потенційних опікунів та всиновлювачів. Можна пройти дво-денні курси, можна дво-місячні. Приоритет повинен надаватись опікунам та всиновлювачам, які пройшли дво-місячні курси. Як показує практика, хто прослухав скорочений курс лекцій - шансів без хабарів не має взагалі. Тут хочеться зауважити, що всі довідки і рішення ВТЕК діють лише протягом одного року. Не встигли - починайте наново. На курси потрапити дуже непросто. Вони проводяться два-три рази на рік, в одну групу набирають максимум 15 - 20 пар. Бажаючих - тисячі. Адже, вас можуть записати на наступні курси, які будуть проходити через півроку. Або через курси, десь місяців через 10. Тобто, треба і тут домовлятись. 

По закінченні таких курсів психологи СССД кожному слухачеві видають відповідний сертифікат, котрий містить рекомендації - чи рекoмендує служба дозволяти всиновлення/опіку, чи не рекомендує.

І от настає самий цікавий - останній етап. Після отримання "психологічного сертифікату" вас повинні ознайомити із базою дітей-сиріт, щоби ви почали обирати. Вам дають письмові дозволи на відвідування дітей в інтернатах, дитячих будинках... на котрих у вас "впало око".

А от цього як раз і не відбувається. Районна служба СССД каже з порога - "ДІТЕЙ НЕМА", "БАЗА ПОРОЖНЯ". Мовляв, швидко розбирають. Далі іде міська служба СССД. Там теж саме. Люди починають нервувати, вони розуміють, що все протягом року вони пройшли дарма. "КІНА НЕ БУДЕ". У відчаї починають направо/наліво "сувати в лапу". Їм дають обіцянки. В кого "вигарає" вибити дозвіл на відвідування дитини. А в кого не "вигарає" - ну що ж... "дякуємо за добровільний внесок на справу дітей-сиріт"...

Так чи інакше, приїзжає громадянин України в інтернат або дитбудинок знайомитись із дитинкою. І що ж він бачить? А інтернати та дитячі будинки просто, вибачте мене, "ломляться" від переповнення дітьми!!! Якщо все буде добре, контакт із дитиною встановлюється, дитина вас визнає, починає звикати, не відштовхує, ви бачите, що ця дитина вам підходить, або, що це ваша дитина...  Тоді ви пишите заяву на всиновлення/опікунство. Вам призначають комісію у складі десь 15 чоловік (мєнт, психолог, юрист, лікарь, держчиновники...) Ця комісія засідає десь один раз на місяць. Вас туди викликають. Ось там ви і подаєте всі зібрані протягом року документи, якщо вони на той час ще не прострочені... Вас засипають купою неприємних питань, іноді принизливими...  Наприклад, як ви себе поводите, коли вип'єте 100 грамів...  Чи знаєте ви, що вас тепер постійно перевірятимуть... і таке інше...

І ось, якщо із всією кипою документів все гаразд, ви сподобались комісії, Вам тоді видають довгоочікуваний папірець - дозвіл на всиновлення/опіку, із яким ви їдете до інтернату/дитячого будинку і вам віддають голу в буквальному сенсі дитину.

Потім у місцевому "совбєзє" вам на руки віддають особисту справу дитини. Ви її дивитесь, а там...

З'ясовується, що більше половини діагнозів, котрими вас лякали - не підтверджуються. У дитини немає і половини тих хвороб, якими залякують потенційних батьків. А потім ви натикаєтесь на документ, який засвідчує, що опікунство над дитиною до вас мав директор або головний лікар установи. Що це означає? Що всі державні виплати на дітей-сиріт отримує особисто директор... Далі ви звіряєте це із тим, що у дитини на банківський книжці (вона обов'язково відкривається на сироту) і буквально прозрєваєтє - там максимум 25% "причітающиіхся" грошей. Де ж решта? Може витрачена на дітей? Няньки в приватних розмовах не підозрюючи, що "взбовтнули зайвого" розповідають. На день видається півлітрова банка соку і півлітра чаю. НА ГРУПУ із 7-10 діточок. Їжа всі на воді та знежирена. Фрукти - тільки "спонсорські", бо криза і фінансування недостатнє...  Стан дитячого одягу... ну ви зрозуміли. Може ремонт зроблено? Та ні... ремонт там зазвичай не дуже багатий.

А іноземці вивозять наших дітей без проблем і "пачками". Бо українці "не хочуть всиновлювати". А може українців просто обмежили?

P.S. Про дитячий заклад на Лісовому - "Берізка"... окрема розмова. Там взагалі мафія, за всиновлення вимагають тисячі доларів, сума залежить від конкретного випадку. 

Можу точно сказати, із одної групи (15-20 пар) в середньому всиновлює одна-дві пари. І то, як правило, через митарства та хабарі. Так просто ніхто вам всиновити не дасть, продадуть іноземцю. Бо "українці не хочуть всиновлювати".