Подільський сміхотворець – Анатолій Гарматюк

- його слово було дошкульним як постріл з гармати

Гумор – це сміх до сліз, а сатира – сміх крізь сльози

Анатолій Гарматюк

Анатолія Гарматюка не випадково називають подільським поетом-сміхотворцем, адже родом відомий гуморист із Вінниччини. Саме тут він прожив більшу частину свого земного життя і написав більшість своїх сатирично-гумористичних творів. Основою і джерелом творчості Анатолія Гарматюка була скарбниця української національної духовності, щирого гумору і дотепів, з якої він черпав наснагу для творення нової сатири, гумору, співомовок, усмішок, притч, байок, гуморесок, жартів. Анатолій Гарматюк був гідним нащадком таких великих поетів-сміхотворців як Степана Руданського – подолянина, класика української літератури, байкарів - Леоніда Глібова і Микити Годованця, майстра "усмішок" Остапа Вишні, поетів-гумористів - Степана Олійника і Павла Глазового. Він бездоганно володів українським гумором, таким характерним для українців, традиції якого зберігав і відтворював. Любив сміх, творив сміх і ширив його серед людей, як основу непереможного українського оптимізму. В інтерв'ю "Вінницькій газеті" від 2 червня 1998 р. Анатолій Гарматюк казав: "Мої твори несуть людям усмішку, добрий настрій, оптимізм, віру в те, що ми таки переживемо нинішню кризу й вибудуємо незалежну й веселу Україну".

Із шкільної лави у мене закарбувався спогад про розповідь вчительки з української мови і літератури про нашого видатного земляка, сміхотворця - Анатолія Гарматюка, про його гуморески і сміхотвори. Саме це, а також зустріч із його дружиною – Ніною Михайлівною, стало приводом написання даної статті. Народився Анатолій Панасович Гарматюк 14 січня 1936 р. в с. Мигалівці Барського району на Вінниччині, в сім'ї вчителів. Нині в його рідному селі, в сільській школі діє кімната-музей його імені. Навчався гуморист в школах с. Хмелівка Хмельницької області і в Ужгороді на Закарпатті. Закінчив середню школу із золотою медаллю в м. Чортків на Тернопільщині. Згодом здобув освіту гірничого інженера в Київському політехнічному інституті та філолога в Донецькому державному університеті. Після завершення вищої освіти працював з 1958 р. інженером, кореспондентом Донецького обласного радіо, редактором видавництва "Донбас".

"Ще в школі почав писати вірші, мріяв бути письменником", - так згадує про ті роки дружина А. Гарматюка – Ніна Михайлівна Гарматюк, яка родом із Саратовської області, село Аркадаг. У 1959 р. А. Гарматюк переїхав у Донецьк працювати за фахом гірничим інженером. На Донбасі А. Гарматюка звела доля з молодими українськими поетами-початківцями, які відвідували клуб молодого літератора "Обрій", серед яких найяскравішою постаттю був також вінничанин, майбутній поет-мученик за волю України - Василь Стус. Заприязнившись із Стусом, Гарматюкові пощастило неодноразово бувати і вдома у батьків Василя.

Згадує про діяльність клубу молодого літератора письменник Василь Захарченко: "Толя Гарматюк читав свої гуморески і в прозі, і віршовані. Його досить уважно слухали, бо це був один-однісінький гуморист і сатирик на увесь оцей і російськомовний, і україномовний загал". Письменник Володимир Міщенко залишив спогади про Гарматюка також: "Толя привертав увагу до себе не лише колоритною зовнішністю, а й дотепними, влучними репліками з приводу почутих віршів. Мені сподобалася його відвертість, доброзичливість, невимушена товариська посмішка, справжня українська душа".

Невдовзі діяльністю молодих українців, творчої інтелігенції на Донбасі, що популяризувала українську культуру, зацікавилося КДБ. Це був період закінчення "хрущовської відлиги" і початку переслідувань всього українського. Анатолій Гарматюк так про це згадує: "Нас звинувачували в підготовці від імені донецьких шахтарів протесту проти утисків української мови в Донбасі і зачитання його на з'їзді письменників України. Оскільки я цього не підтвердив, мені нагадали, що у мене є молода дружина і маленький син, що мені треба думати про своє та їхнє майбутнє. Запропонували подумати і через три дні добровільно явитися в КДБ із зізнаннями. Через три дні за мною знову приїхали у видавництво і відвезли у КДБ. Там мені докоряли, що я йду "не в ту сторінку". Радили захоплюватися чистою поезією, жінками, спортом – чим завгодно, тільки не політикою, та ще й антирадянською... Не маючи перспективи (через "увагу" КДБ) вступити до Спілки письменників України, а дітей навчати в українській школі (жодної в Донецьку не було), я врешті-решт виїхав із сім'єю на Вінниччину, де народився, в її обласний центр Вінницю, в якій ще, на щастя, були українські школи".

"Отаке було воно – покоління борця і багаторічного в'язня поета Василя Стуса. Його, це покоління, намагалися позбавити любові до рідного народу, замінивши її більшовицьким інтернаціоналізмом. Чинячи жорстоку наругу над людиною в "найдемократичніший державі світу", кадебісти намагалися одних залякати, інших зламати духовно, зробити стукачами і донощиками", - згадує А. Гарматюк.

Гумористично-сатиричний напрямок творчості Гарматюка був гострою нелегальною зброєю народу в боротьбі із совєтською тоталітарною державою і комуністичною ідеологією. Згадує кандидат технічних наук родом із Вінниччини Віктор Дідківський: "Анатолій Гарматюк видатний майстер сатири і гумору 20 століття. Сатира та гумор – це той літературний цех, де за тоталітарного режиму писати було небезпечно через надто вузьке інформаційне поле, дозволене владою... Літературну творчість Гарматюка можна порівняти із ходінню по мінному полю: одне "неправильне", необережне слово могло призвести не тільки до кінця творчості, але й до втрати свободи або й життя".

Малюнок з титульної сторінки книги ''Вибрані сміхотвори''

Висміювання тогочасного ладу і вірність патріотичним поглядам державна комуністична машина не могла подарувати молодому поету. Свідчить дружина Ніна Михайлівна Гарматюк: "Ще у 1967 році він готував документи до вступу в Спілку, але, хоч і давали йому рекомендації поважні й авторитетні на той час письменники Донецька, в прийомі документів йому було відмовлено. Як пізніше з'ясувалося, причиною відмови було входження Гарматюка до донецького гурту україномовних патріотично налаштованих молодих літераторів, які, як виявилося, всі були на обліку в КДБ і під його пильним оком ще з часів "хрущовської відлиги". Також через "ідеологічні збочення" чоловікові відмовляли неодноразово у вступі до Спілки письменників й у Вінниці". На тему партійної і літературної цензури Гарматюк написав баєчку "Відредагована пісня", актуальну для часів брежнєвського застою: "Склав Півень пісню Курам до смаку: "Ку-ку-ку-рі-ку! Й поніс у Птахвидав. А Пугач там її зредагував. І видав Півень пісеньку таку: "Ку-ку...". В газеті "Донеччина" від 17 квітня 2007 р. видано "Вінок сонетів – "Стусове коло" (автор Микола Колісник), на честь діячів цього гурту, де вміщений також сонет присвячений Гарматюку: "За коло Стусове помстилась влада, Та вирвати перо не спромоглась. Творив роками гумор у шухляду: До видавництв, газет, журналів – зась! Його сатири слово вибухове Трощило теж міцні підмурки зла Не фізика – історія вчить нас Де сила й тиск – там опір повсякчас".

З 1972 р. подружжя Гарматюків переїздить до Вінниці. Працює подальші роки А. Гарматюк у Облспоживспілці, Держстандарті, завідувачем Кабінету молодого автора при Вінницькій організації Спілки письменників України і керівником літературної студії "Сонячні кларнети" на підшипниковому заводі. Своєю громадянською позицією і природженим талантом гумору автор зумів згуртувати навколо себе багатьох однодумців. Зокрема він створив "Вінницький курінь гумористів ім. Степана Руданського" і був одностайно обраний його отаманом. Курінь об'єднував гумористів Вінниччини і був асоційованим членом Міжнародної асоціації гумору і сатири "Весела Січ". До речі, Анатолія за його характерне прізвище називали Пушкарем або Гарматою. Він був також ініціатором започаткування Свята Степана Руданського на Вінниччині – відомого українського класика, безсмертного автора співомовок, яке з 1981 року і до сьогодні щороку проводиться у Хомутинцях та Калинівці.

"Здобуття незалежності України Анатолій Гарматюк глибоко переживав, брав участь у багатьох мітингах і акціях за українську державність, бо був патріотом України", - як згадує його дружина Ніна Михайлівна. Усією своєю творчістю подільський сміхотворець намагався відродити національний оптимістичний дух українців, дух козацтва, яке могло навіть в пику самому чортові сміятися, жартувати з недолі. Крім гумористично-сатиричних творів, поет працює в галузі літературознавства, журналістики, епістолярії, мовознавства. Його перу належить праця про українську мову - "Рідна мово моя", в якій він пише: "Через мову відбувається засвоєння кожною людиною культури свого народу і естафета духовних цінностей від покоління до покоління. Чим повніше, повнокровніше функціонує в суспільстві мова, тим надійніший цей духовний зв'язок поколінь. І навпаки: всілякі мовні утиски руйнують цей зв'язок, збіднюють культуру народу".

"Історичні умови склалися так, що чимало українців як на Україні, так і поза її межами, зберігаючи свою духовну спорідненість з українською нацією, не мали можливості опанувати рідну мову. Щоб уникнути повної денаціоналізації – власної і своїх дітей, - ці люди перш за все мають оволодіти українською мовою як найголовнішим каналом зв'язку з рідним народом, його культурою та устремліннями", - зазначає автор в роботі "Рідна мово моя". Варті того, щоб їх зацитувати рядки з вірша Гарматюка, які є актуальними досі, особливо для покоління зрусифікованих українців Сходу і Півдня України: "Коли "забув" ти материнську мову І вернеш ніс, почувши рідне слово, Не зменшиться духовний скарб Вітчизни, Себе ж ти обікрав обов'язково".

Твори А. Гарматюка видавались і перекладались болгарською, російською, білоруською, грузинською, польською, чеською, молдавською, кабардинською, балкарською, башкирською мовами. Він є автором понад 30-ти книг - це віршовані, публіцистичні твори, збірки для дітей, загалом його творча спадщина налічує 10 томів. Найбільш відомі такі книги гумору і сатири А. Гарматюка: "Проти шерсті", "Вічний парубок", "Дотепні думки житимуть віки", "Гумор різних народів", "Чи є у вас почуття гумору", "Чим вимірювати сміх", "Привіт сміхолюби", "Нескорений сміх", "Вибрані сміхотвори", "Усміхніться, люди добрі", "Усміхається нове тисячоліття", за які автор отримує літературно-мистецькі премії ім. С. Олійника, ім. М. Годованця, ім. С. Руданського. Дружина Ніна Михайлівна спільно із небайдужими друзями Гарматюка видала книгу спогадів А. Гарматюка і його друзів, знайомих про нього "Миті життя гумориста і сатирика Анатолія Гарматюка" (Вінниця. – 2008).

На сьогодні у м. Вінниці з 2007 р. щороку проводиться конкурс гумору і сатири "Вінницька гуморина" ім. А.П. Гарматюка, а в Барському районі проводиться районний конкурс юних гумористів "Усміхніться, люди добрі!" імені А. Гарматюка. Багато віршів, зокрема гумористичних поет присвятив рідному Поділлю, наприклад в останній прижиттєвій книзі Гарматюка "Вибрані сміхотвори" є такий характерний для поета вірш - "Секрет подільських довгожителів", ось деякі його рядки:

"А таки причина є:

Сміх вмирати не дає!

Сміх же вміють подоляни

Виробляти бездоганний:

Гострий, з перцем, калорійний,

Для здоров'я чудодійний...

Хто не вірить приїжджайте,

Сміх подільський повживайте,

Кожен день по сорок раз –

Довгожитель вийде з вас!".

Наприкінці життя А. Гарматюк хворів, тому передчуваючи свою смерть написав із гумором: "Як умру я, сміхолюби, Прошу: не ридайте, А зберіться і веселих Пісень заспівайте". Помер відомий подільський сміхотворець 28 січня 2006 р. у місті Вінниці, похований на п'ятничанському кладовищі. В газеті "Літературна Україна" від 9 лютого 2006 року поміщені такі слова поетів і письменників О. Чорногуза, Г. Гайового, В. Козак, Є. Колодійчука, В. Бойка, В. Довжика, М. Прудника, В. Морданя на згадку про митця: "Після Павла Глазового він один із тих, хто достойно презентував український віршований гумор і сатиру. Своє веселе, дотепне, або й дошкульне і гостре слово Анатолій Гарматюк активно ніс до людей". Хай вдячні нащадки гідно зберігають пам'ять про українського поета-гумориста, сміхотворця і патріота Анатолія Гарматюка, і культивують щирий і непідкупний український народний гумор, що завжди вселяв оптимізм нашій нації, і дозволяв достойно переносити усі бурі, що проносилися над українською землею.