То хто ж ви, Всеволоде Шекіта?

Розповідати про картини Всеволода Шекіти, усе одно що дивитися по чорно-білому телевізору передачу про яскравий світ дайвінгу. Їх треба бачити і потрібно над ними думати.

Іноді театр ім. Саксаганського схожий на матрьошку, або прославлену у фільмі «Діамантова рука» іграшку «Чортик у табакерці». Думаєш там тільки вистави, аж читаєш афішу – а там пишеться про гурт «Брехт». А ось і новий сюрприз – персональна виставка заслуженого артиста України Всеволода Шекіти. Його бачили на сцені у різних амплуа, де він грав багато ролей, але у виставковій залі бібліотеки №8 він представив на розсуд глядача свою головну роль – власне життя і світосприйняття.

Атмосфера виставки була легкою, як гарна комедія і водночас насичена переживаннями, ніби глибока драма. Пісні гурту «Брехт» не відволікали від полотен, а ігристе вино та запашний коньяк з рук чарівної і талановитої Ганни Кузьмінової не затьмарювали свідомість, а слугували приємним доповненням мистецького вечора. Окрема подяка Андрію Рябікіну за найкраще «Браво» того дня.

Картини Всеволода Шекіти, можливо, і не досконалі у технічному плані, але присутні художники відмітили те, що вони наповнені сенсом і переживаннями та не залишають байдужими. Багатьох вразила серія із п’яти картин «Шукаю чоловіка». На кожній із них зображено ніби один і той же сюжет: свічка, парость, небо. Але подивишся – та це ж етапи життя людини. Ось росточок ледь пробивається і свічка лише загорілася. Кольори чорно білі, як світосприйняття дитини, для якої є відчуття «добре» і «погано»… І п’ята картина – повно кольорова, із багатьма символами, як розуміння повноти життя, але свічка догоріла і рослина відцвіла… Цікаві творчі пошуки Всеволода у дещо нетрадиційних форматах картин. Він експериментує із різноманітними матеріалами і багато людей оцінили оригінальність його «Мелочности» і «Начало конца». Не кожен художник зважиться працювати із монетами та «залізом» персонального комп’ютера. 

Сам актор (музикант, художник… виберіть самі) так відізвався про виставку:

- Вашій художній творчості притаманна циклічність чи Ви пишете як на душу ляже?

- Абсолютно по-різному. Немає ніяких глобальних думок, я сідаю і відчуваю, що маю писати. Коли закінчую картину, то встану, походжу і розумію – картина готова. Але буває так, що ідею майбутньої картини виношую дуже довго, лише потім переношу свій задум на полотно. Час не стоїть на місці і мені хочеться спробувати різні стилі. Усі картини я пишу з розрахунком щоб кожна людина знайшла там щось своє. Для мене надзвичайно цікаво, коли людина подивиться на полотно і висловлює думки абсолютно протилежні тим, які я закладував у картину.

- Ви свою думку не нав’язуєте?

- Я на інших своїх виставках говорив: «Не переживайте, якщо картини вам не сподобаються!» Бо бува людям дійсно не подобається, а підійти і сказати свої враження вони соромляться, бо наче не прийнято говорити такі речі. Та я спокійно до цього ставлюся, ми різні люди із різним світоглядом. Я за чесність у мистецтві. В житті стільки брехні, що хочеться щоб у мистецтві ми були відвертими.

Розповідати про картини Всеволода Шекіти, усе одно що дивитися по чорно-білому телевізору передачу про яскравий світ дайвінгу. Їх треба бачити і потрібно над ними думати. Лише тоді можна зрозуміти ким є Всеволод. Для мене він Талант.