УКРАЇНА СТАЛА СУЛТАНАТОМ

Найжорстокіша тиранія — та, що виступає під гаслом законності і під прапором справедливості. Шарль Монтескье Ібо вони народ, який втратив глузд, і немає в них смислу. Второзаконня, 32:28.

Американський політолог Олександр Мотиль вважає, що в Україні встановлено політичний режим султанізму — щось подібне існувало, наприклад, в Іраку за Саддама Хусейна: крайня форма автократії, ознаками якої є відсутність ідеології, політичної мобілізації, будь-яких обмежувачів влади султана і плюралізму. Що чекає нас після цього? Оцінки і прогнози політолога Олександра Мотиля за версією «World Affairs». 

«Лишиться чи ні Віктор Янукович президентом України до 2015 року, чи до 2020 – це не має майже ніякого значення. Інституційні руйнації, ініційовані ним у 2010 році, сьогодні вже більш-менш досягли своєї мети: встановлено політичний режим султанізму, і ні три, ні вісім років хаосу особливо не збільшать і не розширять політичний збиток, нанесений українській державі. Звісно ж, українські економіка і суспільство понесуть набагато більше втрат від восьми років «Руїни», ніж від трьох. Також, чим довше Янукович і його регіонали знаходитимуться при владі, тим більше ростиме й загроза олігархічного путчу або народного повстання. Проте режим султанізму вже ніщо не зможе якісно  змінити, допоможе лише його зруйнування», — говорить вчений.

«Після обрання президентом Віктор Янукович швиденько сконцентрував у своїх руках величезні повноваження, тим самим перетворивши президентську адміністрацію на подобу оплоту диктатури. Він підімняв під себе і віддав на відкуп своєї партії дві гілки влади – законодавчу і судову. Недивлячись на твердження про його консерватизм і поміркованість, Янукович поводить себе, як полум’яний революціонер, який прагне до основ зруйнувати існуючу до нього політичну систему на стільки швидко і безжально, на скільки це можливо. Гвардія Януковича, Партія регіонів України, швидко стала функціональним аналогом КПРС часів Брежнєва, інструментом придбання влади і впливу, накопичення багатства і гарантування безпеки. Відкинувши всі ідеологічні і моральні норми, регіонали перетворилися на подобу жадібних і ненажерливих клерків-номенклатурників, котрі розвалили колись Радянський Союз.

Із врахуванням карательських погромів, проведених проти судової і законодавчої гілок влади, та трансформації Партії регіонів у Партію влади і злодійства, Янукович  опинився в центрі різноманітних скандалів, пов’язаних із надконцентрацією влади, доки його найближчі подільники були зайняті грабунком країни. Логічне завершення таких ось інституційних перетворень настало минулого року з тріумфом Януковича і його «Сім’ї», перевтіленням Верховної Ради і судів у безперевну непотрібну буффонаду і остаточною трансформацією Партії регіонів у банду шахраїв і злодіїв.

Досягнувши султанізму як «вищої стадії» авторитаризму, цей політичний режим навряд чи зможе відчути хоч якісь інституційні зміни в наступні 3-8 років. Янукович і «Сім’я» більшої влади взяти у свої руки вже не зможуть, інші гілки влади не стануть ще більш здрібнілими, ніж вони є сьогодні, а регіонали не зможуть стати ще  зажерливішими – усьому є фізична межа. Оскільки султанатські режими - завжди корупційні і консервативні, немає жодних причин думати, що така людина як Янукович здатна піти на якісь незрозумілі «реформи», жертвуючи своїми привілеями і благополуччям, якщо ці «реформи» хоч у чомусь їм загрожуватимуть.

З іншого боку, такі глибоко ущербні політичні режими є, як правило, першими кандидатами на загнивання і застій. І рано чи пізно, але політична система, створена султаном Януковичем, звалиться під тягарем свого власного мертвого вантажу. Швидше за все, колапс наступить у 2015 році під час президентських виборів, або ж у 2020 році, коли Янукович відсидить свій другий президентський термін. Єдиною проблемою, що постане сто у будь-якому випадку перед українським народом, є те, чи цей колапс станеться мирним шляхом чи ні», — пише Олександр Мотиль у  «World Affairs».

Цілком можливо, що «розкуркулені» Януковичем олігархи, майно яких опинилося в кишені «Сім’ї», приєднаються або очолять народне повстання, як це часто буває в країнах «третього світу». Також цілком ймовірний і широкомасштабний всенародний бунт. Таке, як правило, трапляється, коли суспільство принижене в безжально експлуатується, коли гнобитель виглядає карикатурно і на арену виходять особистості чи групи з насильницькими радикальними програмами суспільних перетворень. Перші дві умови вже наявні в Україні і вони лише загострюватимуться, оскільки економіка переживатиме стагнацію, а гпоблення регіоналами населення лише зростатиме. Третя передумова може виникнути легко, особливо якщо у султанізму не лишиться жодних аргументів, окрім насилля. Слабкі політичні режими часто звертаються до сили в надії подолати внутрішню оппозицію. І найчастіше таке насилля лише підштовхує радикально налаштованих індивидів і групи суспільства відповісти на нього з не меншою озлобленість і різкістю.

Крах політичного режиму українського султанізму означатиме одночасно і падіння непотрібного парламенту, нікчемних судів і всемогутньої виконавчої влади. Партія регіонів також лусне, як мильна бульбашка. Якби вона була ідеологічною партією, то хоча б деякі з партійців взяли б на себе сміливість виступити на її захист і боротися. Але оскільки регіонали стурбовані виключно збагаченням і грабунком, то вони ж першими і втікатимуть, як криси з потопаючого корабля, щойно чітко окреслиться остаточне і безповоротне падіння їхнього режиму і його ватажка.

Все це відкине Україну назад, і країна опиниться в дуже важкій ситуації інституційного вакууму, на межі того типу державності, який у західній політології позначається поняттям «failed state», що застосовується стосовно держав, де центральний уряд такий слабкий або неефективний, що фактично не здатен контролювати більшу частину території. В таких умовах найважливішими політичними акторами стануть олігархи, силовики, громадянське суспільство та опозиційні рухи, а також харизматичні лідери.

(далі буде)