Причини небажання розгляду справ з України в Європейському суді з прав людини!

1 із 1000 чому?

             Європейський суд з прав людини (European Court of Human Rights) (далі - Суд) є міжнародним органом, який, за певних умов, розглядає заяви, що подаються особами, які скаржаться на порушення їхніх прав, викладених у Європейській Конвенції з прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція). Ця Конвенція є міжнародним договором, на підставі якого більшість європейських держав зобов'язуються дотримуватись визначених у ній основних прав людини. Ці права гарантуються як самою Конвенцією, так і протоколами до неї, згода на обов'язковість яких надана державами - сторонами Конвенції.

                Один із найважливіших питань права людини, є право на судовий захист своїх прав та інтересі, і коли всі можливі способи захисту у судовій системі України вичерпані, йдеться про судовий розгляд справи від суду першої інстанції до касаційного оскарження та перегляд справи за винятковими обставинами,  кінцевим пунктом стає Європейський суд з прав людини.  17 грудня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала «Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод  1950 року» (далі – Конвенція), що й закріпило можливість позиватися до Європейський суд з прав людини який діє на підставі і в межах Конвенції.

                Окрім того, минулого року Голова Європейського суду з прав людини Дін Шпільман повідомив про те, що Україна входить до п'ятірки лідерів серед країн, з яких надходить найбільша кількість скарг до Європейського суду з прав людини. Так, станом на жовтень 2012 року в Європейському суді з прав людини знаходились понад 10 тисяч скарг на Україну. Переважно це справи пов'зяні з порушеннями таких прав: право на свободу та особисту недоторканність; право на справедливий судовий розгляд; право на мирне володіння своїм майном; право на вільні вибори; право на справедливий судовий розгляд в частині права на виконання рішення суду.

                З одного боку така кількість позовів свідчить про колосальні порушення прав людини, з іншого ж така мала кількість вирішених по суті скарг, свідчить про неправильність розуміння діяльності Європейського суду з прав людини, незнання процедури розгляду та подачі звернення, громадянами України, а також їхніми представниками. Ті, ж справи, рішення по яким винесено, виконуються в порядку зазначеному Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року.

                Якщо подивитись детальніше чому ж позови з України розглядаються в такій мізерній кількості:

1.                   Безпідставність звернення(Європейський суд з прав людини вирішує питання тільки визначені в Конвенції, він немає права вмішуватись в судову систему незалежної, суверенної держави, діяльність його поширюється тільки на країни, що є членами Ради Європи. Часто ж до Європейського суд з прав людини звертаються, як до апеляційної інстанції, оскаржуючи рішення місцевих судів, Європейський суд не оперує національним законодавством, він діє тільки в межах Конвенції. Основною ж проблемою звернення до Європейського суд з прав людини саме з цих питань є неправильне розуміння, статті 6 Конвенції (ст.6 Право на справедливий суд), яка гарантує публічне та справедливе вирішення справи, а ніяк не ефективність місцевих судових процедур);

2.                    Не відповідність вимогам звернення (Зазвичай листи до Європейського суду з прав людини надсилають близько закінчення строку визначеного ст.35 Конвенції, без визначення конкретних обставин, що спричинили порушення прав охоронюваних Конвенцією та Європейським судом з прав людини)

3.                   Як правило після відмови в прийнятті, ухвала не оскаржується ( рушення комітету можна піддати сумніву та відповідно ст..28 Конвенції за винятковими обставинами звернутись до Великої палати Європейського суду з прав людини, де колегія із 5 суддів може прийняти звернення або ж остаточно визначити його таким яке не підпадає під дію Конвенції, або повноваження Європейського суду з прав людини.

4.                   Суд розглядає лише позови проти держави (Суд може розглядати лише ті заяви, які спрямовані проти держав, що ратифікували Конвенцію. Заяви надсилаються лише проти дій або рішень органів державної влади (органів законодавчої, виконавчої, судової влади. Суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб або недержавних установ).

5.                   Судом розглядаються заяви, які стосуються подій, що відбулися до дати ратифікації державою Конвенції.

                Ось додержуючись цих правил, можна зрозуміти чи потрібно взагалі звертатись по питанню, що виникло до Європейського суду з прав людини…