“ПРИВАТИЗАЦІЯ” ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ПО-РАДЯНСЬКИ

Якби радянська влада могла, вона б, за прикладом царизму, заборонила Тараса Шевченка.

Коли в систему пошуку заносиш слово “Шевченко”, то найбільше посилань виходить на ім’я “Андрій Шевченко”. Що ж, такі реалії нашого часу, коли пересічний українець хоче менше знати про Поета, ніж про футболіста.

Сталося це не сьогодні і навіть не вчора. Тарас Шевченко завжди був неугодний владі. Якщо за царя його забороняли, то за совєтів знівелювали до невпізнання. Найбільш характерний приклад: “І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій…” – неодмінно трактували як Радянський Союз.

Якби радянська влада могла, вона б, за прикладом царизму, заборонила Тараса Шевченка. Але “Кобзар” і портрет Поета були у кожній свідомій українській родині, тому пішли шляхом вихолощення творчості Тараса Шевченка. Це принесло нищівні результати для української душі. Поклоняючись Поету, ми не знаємо його творчості. Хоча, здавалося б, що простіше: відкрий “Кобзар” – і читай…

Радянська влада пішла шляхом “приватизації” Тараса Григоровича Шевченка, використовуючи його, немов ікону. Велелюдні зібрання з нагоди його дня народження, вручення Шевченківської премії й таке інше – все мало працювати на Систему.

Незалежність не принесла Україні звільнення від радянизації Шевченка. Найперше його використовують політики, які жодного вірша Поета до кінця прочитати не можуть. Не залежить, до якого політичного табору хто належить. За радянським звичаєм Шевченко для них ікона на всі випадки життя.

Найбільш цинічними, як на мене, є комуністи. Цитати з Шевченка вони використовують як їм заманеться.

Скажімо, 1998-го року, під час виборчої кампанії, комуністи в своїх агітках “приватизували” Шевченка. Вони силкувалися довести, що Тарас Григорович нині був би на їхньому боці. Як приклад наводили слова з його твору “Прогулка с удовольствием и не без морали”: “Выходит, что идея о коммунизме не одна только пустая идея, не глас вопиющего в пустыне, а что она удобоприменима к настоящей прозаической жизни. Честь и слава поборникам новой цивилизации”. Ці слова, вирвані з контексту, не можуть нічого довести ні “за”, ні “проти”. Тим більше, очевидним є й те, що поняття “комунізму” півтора століття тому було зовсім іншим, ніж сьогодні. Але, піднімаючи на щит Кобзаря, комуністи таким чином намагалися вкласти в голови неосвіченому люмпен-пролетаріатові, що й Шевченко, виявляється, на їхньому боці, що б там “кляті” демократи й націоналісти не казали.

Рік, що залишився до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка, комуністи проводять під гаслом “Не отдадим бандеровцам Тараса!”. Принаймні так пише їхня газета “Вільна Україна”, яка позиціонує себе як Всеукраїнська щотижнева газета соціального захисту. В кожному номері нам обіцяють “вміщувати коротку цитату з творів Кобзаря, вибрану і прокоментовану до часу”. Ось і на першій шпальті газети від 15 березня 2013 року читаємо уривок зі “Щоденника” Тараса Шевченка про Стєньку Разіна - … комуніста: “…Выше Камышина в 60 верстах на правом берегу Волги лоцман парохода показал мне бугор Стеньки Разина… Волжские ловцы и вообще простой народ верит, что Стенька Разин живёт до сих пор в одном из приволжских ущелий близ своего бугра и что (по словам лоцмана) прошедшим летом какие-то матросы, плывшие из Казани, останавливались у его бугра, ходили в его ущелье, видели и разговаривали с самим Семёном Степановичем Разиным… По словам того же рассказчика, Разин не был разбойником, а он только на Волге брандвахту держал, и собирал пошлину с кораблей, и раздавал её неимущим людям. Коммунист, выходит”.

Я не знаю, що вкладав Тарас Шевченко у слово “комуніст”, але підозрюю, що зовсім не те, що розуміють сучасні комуністи. Та й щось не видно, аби нинішні послідовники Леніна-Сталіна роздавали своє майно бідним людям. Розбійники, значить, за тим же Шевченком.

Усе було би весело, якби не стало так сумно. Комуністи комуністами, але нинішній режим Януковича по повній програмі втілює в життя радянизацію України. Цей негативний процес стосується не лише економіки чи, скажімо, соціальної політики. Не оминув він і Тараса Шевченка. Чи помітили ви як уже три роки по всій Україні на свято Кобзаря не читають віршів Поета? Ще лунають пісні на його слова, але такі, зі змісту яких не можна провести аналогії з сучасною владою.

Режим Януковича боїться Тараса Шевченка і робитиме все, аби знівелювати його постать, особливо на тлі радикалізації суспільства, готовності людей до революційної зміни Системи. Регіоналам, їхнім сателітам і лизоблюдам потрібна стабільність, а Шевченко для цього зовсім не підходить. Тому й робитимуть усе можливе й неможливе з Шевченком у радянському стилі. Ми побачимо помпезні заходи з нагоди його 200-ліття, масові концерти і людське велелюддя, але це не буде вшанування пам’яті Поета, а тим більше – розуміння суті його творчості.

Нині нам нав’язують святкувати Шевченків ювілей разом із Росією. Про істинне ставлення росіян до нашого Поета ми нещодавно довідалися з однієї передачі по Оренбурзському телебаченню, де Шевченка порівняли з Гітлером і говорили про його негативне ставлення до росіян. Вибачення не змінюють ситуації загалом, бо так думає пересічний росіянин. Спільне святкування ювілею вписується в теорію “русского міра”, за якою ми маємо буцімто спільну історію.

За роки незалежності України нам так і не вдалося позбутися радянщини з лику Тараса Григоровича Шевченка. І це одне з найважливіших завдань насамперед для тих, хто звично відносить себе до націоналістів і демократів. 

P.S. На день народження Поета в його родинному селі Моринці на Черкащині сільський голова заборонив читати вірш “Розрита могила”.

РОЗРИТА МОГИЛА

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась,

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

“Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі,

Панувала... Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку,

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала.

Степи мої запродані

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі.

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі

Москаль розриває...

Нехай риє, розкопує,

Не своє шукає,

А тим часом перевертні

Нехай підростають

Та поможуть москалеві

Господарювати,

Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати”.

Начетверо розкопана,

Розрита могила.

Чого вони там шукали?

Що там схоронили

Старі батьки? Ех, якби-то,

Якби-то найшли те, що там схоронили,

Не плакали б діти, мати не журилась.