Відколи вимога подавати достовірну, інформацію почала трактуватися як цензура.

А саме у цьому звинуватила Гостомельську селищну раду автор публікації «Гостомельська рада проголосувала за цензуру: YAHOO-є ю» (22 березня 2013, 16:55) на сайті «Української правди – Блоги» (http://blogs.pravda.com.ua/authors/fedoriv/514c70f034dab/). 

Спочатку навіть не хотіла реагувати, адже будь-яке реагування додає рейтингу «безглуздим писанинам». Але подумавши, приймаю рішення – спробую вже вкотре проаналізувати публікації як попередні, так і цю.

Передумовами виходу низки публікацій став підпал автомобіля депутата Гостомельської селищної ради Ю.В.Марчука. Предметом розгляду на сесії стали публікації двох авторів – О.Жежери та М.Лєзніка. І відразу поясню чому – саме вони постійно є присутніми на сесіях Гостомельської селищної ради, і завжди є свідками прийняття всіх рішень. І. Федорів немов здивовано пише: «Виявляється, їхні публікації стали предметом розгляду сесійного засідання Гостомельської селищної ради».

Відтак маю звернутися до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», статтею 13 якого передбачене право депутата на депутатське звернення. «п. 1. Депутатське звернення - викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції». 

Написати депутатське звернення я була змушена після того, коли депутати ознайомилися з змістом публікацій (починаючи з 22.02.2013 р) висловили прохання написати депутатське звернення. Адже на наше глибоке переконання у публікаціях є недостовірна інформація, неперевірена, необ’єктивна, а основне – незбалансована (не подано бодай думок двох сторін). 

З цього приводу тлумачення стандартів журналістики дає доктор філологічних наук, професор Іванов В.Ф. у науковій статті «Загальні стандарти журналістики» [http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/is/2011_13/Ivanov.pdf]: «Один з найголовніших — чесність, вимога говорити правду, відсутність права на брехню. Журналіст має бути чесним перед собою і своєю аудиторією. Вигадки, підлаштування фактів під завчасно визначені висновки є брутальним порушенням журналістської етики і журналістських стандартів…. Працівник медіа має керуватися принципами правдивості та неупередженості. Журналістське розслідування має бути саме розслідуванням, а не виконанням замовлення на компрометацію когось. Інтереси аудиторії, знання її прав мають превалювати над інтересами власника. Ця професія є соціально відповідальною. Тобто журналіст відповідає за своє слово насамперед перед аудиторією, бо він реально впливає на зміни в суспільних настроях і на життя суспільства. …Журналіст має ретельно перевіряти інформацію (достатньою вважається перевірка у двох незалежних джерелах)». 

Читаючи останню публікацію виникає просте запитання: звідки у рішенні сесії вбачається «Текст рішення в стилі "заборона писати і малювати"». Повторюся, відколи вимога подавати правдиву, достовірну, збалансовану, об’єктивну, перевірену, неупереджену інформацію почала трактуватися як цензура. 

Наступну частину публікації: «Селищна рада, замість того, щоб складати план розвитку селища й його неухильно виконувати, цей план, здається, регулярно курить. У необмеженій кількості. Попри те, що в громадських місцях курити заборонено законом. Але в Приірпінні свої закони в місцевих радах, бо тут є свої республіки, на які закони України вкотре, на жаль, не поширюються» треба вважати як факт, чи оціночне судження, чи оціночне судження, відокремлене від фактів??? Звернімося до джерела: Засоби масової інформації: професійні стандарти, етика та законодавчі норми: наук. вид. / укл.: Т.Петрів, А.Сафаров, В.Сюмар, О.Чекмишев.–К.:Нічлава, 2006.– с. 21, де зазначено, що «будь-яка інформація, що пропонується ЗМІ, повинна відповідати таким стандартам, як оперативність, точність, достовірність, повнота у викладі інформації, зрозумілість зображення, простота мови, відокремлення фактів від коментарів та оцінок».

Хто має визначати, чи відокремлені у публікаціях факти від коментарів та оцінок?

Маю завдячувати, що хтось звернувся до експерта (з тексту не зрозуміло, хто «ми»): «Звернулись ми за експертним висновком до Ігоря Розкладая з Інституту медіа права». Спасибі І.Розкладаю за аналіз рішення ради, але чи можна дати експертну оцінку документу, не проаналізувавши першоджерел – публікацій? Мабуть для досягнення повноти матеріалу не завадило б і здійснити аналіз і самих публікацій, які стали «предметом розгляду сесійного засідання Гостомельської селищної ради». Адже та аудиторія, яка читатиме вже цю публікацію не матиме уявлення про зміст попередніх публікацій, які стали предметом розгляду на сесії, і не зможе дати власну оцінку подіям.

Втім, цікаво було б почути думку експерта з приводу кількох речень у публікації на сайті нардепа В.Кутового, приміром: «Після невдалої спроби на останніх виборах до Верховної Ради України "протягнути" провладного кандидата, конфлікт між опозиційними депутатами та головою селищної ради загострювався. З приводу погроз на адресу депутатів Голова сказав: "Не хвилюйтесь, розберемось!". Підпал автомобіля депутата засвідчив, яким чином вони розібрались!!!». 

Цікаво, чи побачив би експерт у цих словах оціночне судження, яке не містить фактичних даних: щоправда фактично провладний депутат не пройшов у Ірпінському регіоні, але про який конфлікт веде мову автор публікації, коли депутат, якому спалили машину є членом Партії регіонів (із списку 9-ти – 4-ри члени Партії регіонів), тож про яких «опозиційних депутатів» йде мова у публікації, що також підтверджує наявність у публікаціях неперевіреної інформації?.

Справді, відповідно до Закону України «Про інформацію», статті 30. «Звільнення від відповідальності» п. 1. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень» п.2. закон трактує так оціночне судження: «Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних». Якби експерт аналізував публікації щодо яких прийнято рішення ради, навряд чи не побачив би прямого звинувачення окремих осіб у замовленні підпалу! То чи не наклеп це?!

Піддалася критиці експерта вимога депутатів попередньо ознайомити тих депутатів, у яких будуть брати інтерв’ю: «Особливу цікавість експерта Інституту медіа права викликав пункт ІІІ рішення, де авторів зобов'язують «попередньо перед розміщенням даної публікації у ЗМІ ознайомити депутатів, з якими будуть спілкуватися автори депутатів (???)». У такому формулюванні мова йде про узгодження змісту тексту, а це в свою чергу є цензурою, адже відповідно до ст. 31 Закону України «Про інформацію» … 

По-перше, ст. 31 не трактує заборону цензури, це положення ст. 24 Закону України «Про інформацію»!? 

По-друге: виникає гостро запитання, відколи в України поняття «ознайомити» тотожне поняттю «узгодити». Про узгодження інформації йдеться у статті 24 Закону України «Про інформацію»: «Заборона цензури та заборона втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації» п. 1. «Забороняється цензура - будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіста, засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача, узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації». 

У рішенні жодним чином немає навіть натяку на узгодження інформації, але за кожним, хто дає інтерв’ю, залишається право ознайомитися і переконатися, що правильно журналіст зрозумів отриманий коментар. Чи не найкраще саме такий прояв поваги до інтерв’юера трактують настанови Бі-Бі-Сі, одного з передових мас-медіа світу: «чесне поводження з людьми, у яких береться інтерв’ю». Окрім цього саме серед настанов Бі-Бі-Сі ми знайдемо й перелік інших стандартів журналістики: «неупередженість, чесність, представлення повної і чесної інформації про людей та культуру, повага до стандартів гарного смаку та пристойності, уникання імітації антисоціальної та кримінальної поведінки тощо» [Ричард Кібл. Журналістська етика. 2001. – с.27]. 

Хто читав публікації, той має дати власну оцінку, чи дотримуються ці настанови у них. Навряд. Достатньо привести ще один витяг з публікації: «Незгодних депутатів карають бандитськими методами». Ці слова автора підпадають під який стандарт, звідки ця інформація, і хто ж ті бандити? Запитання до незалежного експерта. 

З власного досвіду, завжди перед собою ставлю завдання – подати правдиву інформацію, здійснити спроби у пошуку істини, визначити коло осіб та отримати у якомога більшої кількості людей коментарів, а ще я за власним переконанням ще й уточню у інтерв’юера, чи правильно я зрозуміла його коментар. А ось причин саме такої частини звернення ради до авторів публікацій більше ніж достатньо: 

- по-перше, у одній публікації згадано особисто мене, але у мене автор публікації не запитувала, більше того, я навіть не знала, що така публікація готується (до речі, саме цей факт є доказом того, що автор публікації не перевіряла отриману від джерела інформацію); 

- по-друге, у телефонній розмові з депутатом Д.Омельченко к присутності ще трьох депутатів М.Лєзнік сказав: «інформацію про підпал автомобіля депутата Ю.В.Марчука отримав в ніч з 20 лютого на 21 лютого 2013 року від депутата Гостомельської селищної ради О.Поповичука, який по телефону розповів про подію та висловив свої думки. 

Не підозрюючи, що інформація може містити неточності, М.Лєзнік передав для розміщення її на сайті В.Кутового. Але, коли 21лютого 2013 р. отримав письмове звернення більшості депутатів Гостомельської селищної ради на ім’я В.Кутового побачив розбіжності у словах О.Поповичука та у дописах депутатів на зверненні (багато депутатів дописали, що не поділяють думки щодо голови селищної ради А.І.Кириченка), пообіцяв замінити публікацію на більш достовірну». Цього не було зроблено?! То знову ж таки, цими діями чи не ставиться під сумнів професіоналізм даних журналістів, та й саме бажання подавати достовірну інформацію.

А от щодо звернення до суду, вважаю, що в Україні ще ніхто не відміняв процес досудового вирішення ситуації. І чи обов’язково звертатися було до ресурсу, коли автори публікації відомі, вони щоразу є присутніми на засіданнях сесії? Та й відомості про ресурс громади Коцюбинського взагалі недоступні (мабуть відсутні).

Тим більше, що ст. 36 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» «Відповідальність за невиконання вимог закону щодо забезпечення гарантій депутатської діяльності» п. 2. передбачено: «Публічна образа депутата місцевої ради, опублікування або поширення іншим способом завідомо неправдивих відомостей про нього, а також намагання в будь-якій формі вплинути на депутата місцевої ради, членів його сім'ї з метою перешкодити депутату виконувати свої повноваження, змусити його до вчинення неправомірних дій тягне за собою відповідальність згідно з законом» 

Сподіваюся, що після таких коментарів нашого рішення ми справді скористаємося правом відповідно до ст. 31 Закону України «Про інформацію»: «Відшкодування матеріальної та моральної шкоди»: 

1. У разі якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду. 

2. Суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді». 

Також маю бажання запитати у І. Розкладая, що означають його коментарі: «Очевидно, що рада не має компетенції та і фізичної можливості встановити, що інформація є незбалансованою і неперевіреною». (Те, що інформація не перевірялася, довела на власному прикладі – не перевірялася моя причетність до тієї чи іншої категорії депутатів, щоправда до виходу цих публікацій у селищній раді поділу на категорії не було). 

Залишається знайти визначення, а що ж таке збалансована інформація? Чітку відповідь на це запитання дає проф. Іванов В.Ф. у науковій статті: «Важливою також є вимога збалансованості журналістських матеріалів. Якщо журналіст пише на контроверсійні теми, то аудиторія МАЄ ПРАВО знати точки зору основних фігурантів події. Це один з основних стандартів роботи журналіста». Невже депутати такі «…», що не можуть дати оцінки тому, що другої сторони або думок основних фігурантів не було висвітлено. Невже депутати такі, що не можуть побачити відсутність ще однієї вимоги: «Часто в гонитві за першість у поданні сенсаційного матеріалу новин кореспонденти не перевіряють отриманої інформації (особливо це стосується видань, джерелом інформації для яких слугує інтернет). Таке ставлення до професійної діяльності не може бути схвальним, бо призначення журналістики насамперед – інформувати суспільство. Порушуючи стандарт достовірності інформації, журналіст перестає бути справжнім журналістом, тому що цим самим він заперечує сутність свого призначення.  [Л.В. Супрун. Основні стандарти подачі інформації журналістом.Електронний ресурс. Режим доступу http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2401].

Маю ще одне посилання, про яке не завадить зайвий раз нагадати всім без винятку журналістам: «Що більш сенсаційною чи скандальною виглядає інформація,– то ретельнішою має бути її перевірка» [Засоби масової інформації: професійні стандарти, етика та законодавчі норми: наук. вид. / укл.: Т.Петрів, А.Сафаров, В.Сюмар, О.Чекмишев.–К.:Нічлава,2006.– с. 24]. «Журналіст повинен пам'ятати, що неточна інформація – це вже дезінформація». До відома, незбалансована подача інформації завжди є пропагандою на чиюсь користь.

«Інформація, подана кореспондентом, повинна бути об'єктивною, відокремленою від коментарів чи оцінок самого автора публікації. Працівник масмедіа (особливо новинного видання) не має права коментувати факти, висвітлені у матеріалі, подавати чужу думку як свою власну, висловлювати свій особистий висновок, власні враження, емоції. "У матеріалах інформаційних редакцій ЗМІ не повинно бути лексики, яка має оцінювальний відтінок. Оцінювати подію, персону, вчинок має право користувач, якого ЗМІ повинні забезпечити всією необхідною для цього інформацією» [Засоби масової інформації:професійні стандарти, етика та законодавчі норми: наук. вид. / укл.: Т.Петрів, А.Сафаров, В.Сюмар, О.Чекмишев.–К.:Нічлава,2006.– с. 38]

«Дещо по-іншому діє цей стандарт в умовах аналітичної журналістики: кореспондент аналізує певні явища, події, подає коментарі компетентних у конкретному питанні осіб, висвітлює протилежні погляди, але право зробити висновок залишає за читацькою аудиторією (якщо це друковане видання). "Недопустимим є ігнорування думок або фактів, які "не працюють" на підтвердження авторської версії або авторського висновку» [Засоби масової інформації:професійні стандарти, етика та законодавчі норми: наук. вид. / укл.: Т.Петрів, А.Сафаров, В.Сюмар, О.Чекмишев.–К.:Нічлава,2006.– с. 39].

І наостанок. Як розуміти коментар Кутового: «Рада Гостомеля після цього ганебного голосування черговий раз довела, що вона геть не займається питаннями громади, а лише виконує накази окремих людей,» – додає народний депутат Кутовий». 

А хто ж займається питаннями громади? І чи повинні були депутати залишити непоміченими публікації, в яких йде пряме звинувачення їх у прийнятті «антинародних рішень»? Невже повинні були залишити поза увагою публікацію, в якій йде відверте звинувачення селищного голови у замовленні підпалу? Невже депутати і тепер повинні залишити поза увагою ті публікації, які знову вийшли вже після засідання сесії, яка відбулася 21.03.2013 р.

P.S. Ми всі так прагнемо до Європейського Союзу. Але з чим ми туди йдемо? З журналістами, для яких вимога дотримання стандартів є цензурою? 

На розсуд аудиторії наведу приклад відповідальності журналістів у Великій Британії. Про нього розповідає Ричард Кібл у виданні «Журналістська етика»: «Що ви можете зробити для покращення стандартів медіа?

Є цілий ряд кроків, які ви можете зробити щоби скористатися, за висловом Клода-Жана Бертрана (1999), «системами відповідальності медіа»: 

- пишіть листи редакторам;

- оголошуйте бойкоти: наприклад, масштабний бойкот було оголошено у Ліверпулі газеті «Сан» за її висвітлення нещасного випадку на футбольному стадіоні Хіллсборо, в результаті якого загинуло багато фанів. У матеріалі під заголовком «Правда» табло їд звинувачував п’яних ліверпульських фахів у тому, що вони напали на поліцію та знущалися з тіл жертв. Продаж «Сан» у графстві Мерсісайд, до якого належить Ліверпуль, впав майже на 40 відсотків, і редактор Келвін МакКензі був змушений виступити на Бі-Бі-Сі Рейдіо 4 у програмі «Світ у ці вихідні» і вибачитися. Він сказав: «Я припустився серйозної помилки». (Пілджер 1998:448). 

А журналістам дає хорошу пораду: «як журналіст критично оцінюйте себе і постійно навчайтеся…[Ричард Кібл. Журналістська етика. 2001. – с.33].