Кілька днів тому, на Форумі молодих лідерів Рівненщини слухала лекцію геніальної людини- Романа Зварича. Розмовляли про лідера майбутнього, про те кого можна назвати лідером і якими якостями повинна бути наділена ця людина. Роздумів було не мало, спікер таки змусив помізкувати на цю тему.
"Боги нам заздрять"- геніальна фраза і смисл її вічний. Гомер був філософом вищого гатунку. Боги нам заздрять, бо ми можемо прагнути. Ми маємо процес і труднощі, взлети і падіння, а що мають вони? Славу і владу. Але що вони значать коли ціни їм ти не знаєш? Суть нашого життя в пошуках себе, у любові у боротьбі ,у дружбі, у вірності, у творчості та мріях. Боги цього не мають, вони вже є лідерами, вони жоден раз не пізнали меду поразки. Вони не знають що таке час. А ми? А в нас немає часу на те, щоб про це думати.
Роздуми про сенси і правди- це, звичайно, чудово, але потонути в них легше ніж щось робити. Треба зміни, а не «стабільність», треба майбутнє , а не обіцяний "добробут". Я запитую себе, а скільки лідерів є навколо мене? А у моїй державі? Не багато. Багато хто просто веде себе "по-лідерськи". А чи лідерів обрано сидіти на "Олімпі" нашої держави? Ще б пак «лідерів»!
"Чи мій президент- лідер?"- запитайте себе, чи не дурніші за вас ті кого ви обираєте? Дурніші?! Тоді шукайте у собі сміливість їх замінити. Страшно? Тоді боріть свй страх! Важко? Забудьте про лінь! А навіщо? Що б не питати потім у себе "А чи лідери наді мною?". Кругообіг у наших свідомостях . Ми не в силі бороти обставини, тому хочемо бути вічними, як боги. Хочемо буди вищими, щоб нічого не робити, щоб споглядати зверху і давати вказівки. На відміну від богів нам цей стан "божественності" по-райськи приємний, бо ми до цього йдемо. Але ж чим вище ти стоїш, тим більшою буде біль від падіння. А падають усі хто відчув "божественність". Чому? Бо, ті хто там є чи був насправді, бачать вершину стартом, а не відчувають "всемогутність". Інші ж, в кращому разі, потім повинні відчути сором за вбивство часу і невикористані шанси.
"Якщо вам байдуже, то ви не любте людей"- так думав Іван Якович. Висновок - нас не люблять наші "лідери" і це взаємно, Чи ні? Але це і не правильно!. Ми нарешті повинні зрозуміти, що політик - це слуга свого народу, а не навпаки, тоді і страх зникне і бажання щось робити з`явиться .
Наша держава побудована в хитрий спосіб, так, щоб герої гинули у ній, бо тисячі "лідерів" затуляють шлях. Тому ініціатива глохне швидко серед голосних закликів і обіцянок, від тих кому наснився "Олімп".
Ми кидаємось із одного табору в інший, сьогодні нас обідили наші "лідери" і завтра ми біжимо до інших, таких самих, просто Фортуна сьогодні їм не посміхалась. На виборах обираємо менше зло, щоб потім знову обрати менше зло. Щось треба міняти, точніше когось. А кого? Напевно Нас. Себе.
Не треба бігти з ідеєю, якщо не бачите шляхів її реалізації, не треба кричати голосно, вас не почують сьогодні, бо вчора ви ще спали. Краще шукайте себе, читайте, думайте, аналізуйте, збирайте навколо себе людей а тоді творіть своє на основі власного, а не як протест. А головне, не треба спати, бо наші «лідери» мріють щоб ми дрімали. Станьте вчителем а не замріяним учнем, тоді обиратимемо кращих а не тих у кого є тільки мрія, кращих, а не менше зло.