“А ВАС, ПОРТНИКОВ, ПОПРОШУ ОСТАТЬСЯ...”

Свобода слова як вагітність: або є - або нема. Багато чи трошки свободи слова не буває. Викидень на TVi дав нам можливість це зрозуміти.

І все-таки він залишився.

Віталій Портников вніс сум’яття в українську журналістику – принаймні в ту її частину, яку ми звикли вважати елітарною. Якщо Мустафа Найем і журналісти, яких ми вважали світочами свободи слова, пішли з каналу TVi, а Віталій Портников, якого ми теж вважали одним із стовпів свободи слова в Україні, на ньому залишився, - то куди поділась свобода слова? Чи вона пішла з найемами чи залишилася з портниковими? І взагалі – “А был ли мальчик?”.

Якщо сказати, що в результаті конфлікту на TVi свободі слова нанесено нищівний удар, - значить, нічого не сказати. З’ясовується, що свою правду про свободу слова можна доводити при різних власниках того засобу масової інформації, де тобі платять гроші за … свободу слова. Але чи можна в такому випадку говорити про свободу слова? Питання риторичне.

Мабуть, усі очікували, що перший після конфлікту “Політклуб” Віталія Портникова буде присвячений цій болючій темі. Але мова йшла про здоров’я нації – архіважливу проблему. Свобода слова вкотре зробила черговий вигин, давши зрозуміти нам усім, що принцип керованості свободою слова є все-таки похідним від принципу керованості демократією. І чим швидше ми пройдемо цей етап, а демократія в нас перестане бути бутафорною, тим вагоміше ми зможемо говорити про свободу слова. А вона як вагітність: або є – або нема. Багато чи трошки свободи слова не буває. Викидень на TVi дав нам можливість це зрозуміти.

Інший важливий висновок. Якщо свобода слова є лише в Києві, у центральних засобах масової інформації, але відсутня в провінції, то не слід говорити загалом про присутність свободи слова в Україні. З іншого боку, на тлі продажності провінційної преси, яка годується з рук влади і місцевих князьків, усе ж трапляються “промені світла в темному царстві”. Чесним провінційним журналістам, на відміну від Портникова і Найема, є що втрачати, бо якщо вони напишуть правду, то вже не знайдуть роботу в своєму містечку. І все ж вони її, цю правду, пишуть. Це є вірною ознакою того, що свобода слова, яка йде знизу, рано чи пізно принесе свої плоди в Україні.