Будь здорова, білявко!

Прем'єра в Київському академічному обласному театрі ім.Саксаганського

Чи завжди добро перемагає зло? Чи може кінь мати людський характер? Чи зможе кохання подолати всі перепони? На ці питання можна було отримати відповідь, побувавши на прем’єрі вистави «Рапунцель», яка відбулася 25 травня.

Молодий режисер Артур Прокоп’єв привніс у театр свіжий струмінь. Його дебют, як постановника, білоцерківці оцінили дуже високо: вистава «Бременські музиканти» стала однією з улюблених не тільки у маленьких глядачів, але й у їхніх батьків, які зростали, із задоволенням переглядаючи однойменний радянський мультфільм. Часи змінилися, і зараз у дітей в фаворі анімаційні «повнометражки» з Голівуду. Тож використавши досвід «Музикантів», Прокоп’єв намагається розвинути успіх. Вистава більше наближена до американської версії «Заплутана історія». Може, воно й правильно, бо класична історія Рапунцель, записана братами Грімм (з її торгівлею дітьми, каліцтвами і безхатченками), більше підійшла б до художнього фільму, поставленого братами Коенами у стилі «пост-нуар», і показувати її дітям було б вкрай необережно.

Білоцерківська ж «Рапунцель» просто засліплювала. Грошей на декорації керівництво театру не пошкодувало, і тепер особливо помітно, що старе приміщення мимоволі стримує політ режисерської думки. Також помітно, що маленьким глядачам не зовсім зручно дивитися виставу. Багато хто зривався з місця і, стоячи в проходах між рядами, витягував шийку в надії побачити, що відбувається на сцені.

Прокоп’єв бачить сцену об’ємно і намагається використати кожен її квадратний сантиметр. Все для того, щоб у багатьох моментах задіяти максимум акторів разом із балетом. Масштабні епізоди йому вдалися. Коли одночасно на сцені знаходиться до тридцяти людей – очі розбігаються. Можна охопити всю сцену, а можна виокремити певний сектор і там побачити багато цікавого. Наче калейдоскоп, рухи акторів нанизуються один на один, вибудовуючи струнку сюжетну лінію: в центрі балет «викаблучує» джигу, десь під стелею зарослий щетиною і довгим волоссям забулдига-янгол (відсторонений від виконання безпосередніх обов’язків за невлучну стрільбу) намагався теліпатися у такт музики, Флінн Райдер на передньому плані висолоплює язика… Не встиг перевести дух, як принцеса Рапунцель вже піднесена на руках і зриває аплодисменти. По ходу вистави якась почвара навіть з’являється ніби з-під землі, й у антракті найбільш допитливі дітлахи пробували дослідити той «підземний хід».

Видається так, що у білоцерківському театрі ім. Саксаганського на будь-яку роль у дитячій виставі знайдеться відповідний типаж із наявного акторського складу. Надія Маринка та Артем Боровик були наче справжні «анімашки». Хай пробачить автора Сергій Лозовий, але й жаба (хамелеон) Паскаль теж була правдоподібна. А заглянувши коневі в очі (кінь же казковий, тож дивитися йому потрібно не в зуби), одразу можна було сказати: «Точно, він! Максимус!» Фани Рассела Кроу гірко ридають і починають вірити у реінкарнацію. Думки про «Гладіатора» не покидали протягом двох дій, адже солдати королівської гвардії були вбрані у стилізацію під римських легіонерів. Втім, це ж казка, а там може бути всяке. Вийшов такий собі костюмований кроссовер.

Після прем’єри усі вітали один одного та режисера, а сам Артур був збуджений: «Майже всю виставу я простояв в кінці зали, спостерігаючи за глядачами. Від хвилювання на мені мокра сорочка. Я дуже люблю анімацію і намагаюся не пропускати новинок. Ми хотіли створити атмосферу свята, і, судячи з аплодисментів дітей, нам це вдалося! Поки що я працюю над виставами для найменших глядачів, але мрію про те, щоб попрацювати із безсмертним класичним матеріалом Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта» й «Король Лір»!

«Рапунцель» стане безсумнівним хітом у програмі «саксаганців». Глядач малий і старшого віку сприйме його тепло, що показала прем’єра. Тільки хочеться, щоб режисери, крім копіювання мультиплікаційних фільмів, шукали ще й оригінальну дитячу драматургію. Ми ж не попса.