Отрывок перепечатала вот этими вот руками.
Я люблю сало. Тільки щоб було влежане, вкрите
кристалами грубої сірої солі, й обовьязково з часником і окрайцем
житнього сільского хліба. На зрізі воно має бути ледь жовтувате,
шляхетного кольору слонової кістки. Бо коли сало біле чи рожеве - воно
ще сире і не має того смаку. Завтовшки сало має бути десь із долоню, бо
якщо грубше - буде жорстоким і жилавим, як підошва. А нутряне сало -
масні грудки глевкого жиру - взагалі продукт малоїстівний, таким навіть
голодний москаль погидує ( нехай вибачать мене російські товаріщі, та з
пісні слова не викинеш). Його хіба на смалець можна перетопити. Але
смалець - то вже не сало.
Смалити кабанчика треба лишень житньою соломою - вона додає салу ледь вловимий пряний присмак....
Це
сало було таке, як треба, просто тане на язиці. Сало розходиться під
гострим як бритва ножем, розпадається на охайні рівні пластерки, що
відсвічують у півтемряві, наче зваблива сороміцька білизна голого
дівочого тіла....
От би ще чарочку горілочки....(с)
Юрій
Камаєв. Народився в Кременці. Навчався у Санкт-Петербурзькому
університеті. Живе в Кременці, фахивець у галузі інформаційних
технологій. Має збірку "Мед з дікалоном". В маленьких розповідях
показує історію визвольної боротьби українців від революції до наших
днів.
Написано дуже людяно - такий сміх крізь сльози... Треба читати.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.