Від українського фільму жахів стало страшно... за викинуті на вітер гроші

На Одеському міжнародному кінофестивалі презентували перший український 3D фільм жахів "Синевір"

Страшно за майже викинуті на вітер гроші. І не в тому річ, що фільм «Синевір» може провалитися у прокаті. Ні, глядач, цілком можливо, своїми кревними відшкодує бюджет картини, але чи залишиться задоволеним страшилкою з національним колоритом, питання без відповіді.

На прем’єрний показ першого українського 3D фільму-хорору народ прямо таки «ломився» в залу. Нетерпляче чекали на зустріч з глядачі невідомим поважного віку й зовсім юні кіномани. Саме слово «Синевір», якщо його вимовити із відповідною інтонацією, викликає забіг мурашок по шкірі, а якщо його підсилити ефектом присутності, то враження хотілося отримати незабутні.

Представляючи новий фільм кінознавець Володимир Войтенко сказав: «Над фільмом працювали брати Альошичкіни, які над фільмами жахів почали працювати ще 2004 року, коли відзняли короткометражний фільм. Вони вперто хочуть «орати» саме цю жанрову ниву. За радянських часів ніби такого жанру взагалі не було. «Синевір» можна назвати продюсерським кіно.»

За тим слово взяв продюсер фільму Володимир Хорунжий, який зазначив: «У авторів є чітка уява, як робити фільм жахів. Кіно робили конкретно, швидко, дешево і якісно. Знімальний день «Аватару» дорівнює бюджету нашого фільму. «Синевір» знятий на цифрову камеру і на фестивалі фільмів 3D у Москві, де було 18 учасників, ми отримали Гран-прі. Всі кіноакадеміки відзначили високу майстерність режисерів і оператора та монтажерів. Ми хочемо, аби ви переглядаючи кіно відзначали не лише сюжетну лінію та акторську майстерність, а й знали, що у цьому фільмі все українське, до останнього гвинтика: актори, фінанси, постпродакшн, музика, у тому числі й знаменитого В. Івасюка.»

Як зрозуміло з назви, усі події мають відбуватися навколо туристичної перлини Карпат озера Синевір. Головними героями є стереотипна компанія студентів із стереотипними типажами: спортсмен, мажор, легковажна дівчина та романтична пара. Легко було передбачити, що без сцени статевих стосунків і голих грудей «Синевір» не обійдеться. Так і сталося. Харчуватися молоденькими тілами мав Песиголовець, який за легендою має людське тіло і собачу голову, почав не одразу. Проте його присутність відчувалася. Страшна історія про тварюку, розказана мажором, не завадила героям шукати пригод на сої юні голови у нічному лісі навколо озера. Єдиною зброєю проти песиголовця мали стати слова, які потрібно було  промовити дивлячись монстру в очі: «Чого прийшов?». Тоді песиголовець мав два варіанти для дій: піти геть, або…

     Юні, гарячі голови довго бігають лісом один за одним і за привидами, а коли знесилилися, то більшість дуже швидко і без пікантних подробиць, навіть якось буденно, песиголовець з’їв. До речі, замість амбалистого крекотня із іклами, міфічний персонаж постав чупакаброю, яка зловживала анаболіками. Зал почав реготати, в моменті коли мажор, опинившись віч-на-віч із песиголовцем, вирішив застосувати шанс на порятунок і утнув: «Зачєм прішьол?», а той не довго думаючи зніс йому голову ударом пазуристої лапи. 

Чи треба йти дивитися «Синевір»? Безумовно. Бо можна насолоджуватися карпатськими краєвидами у 3D форматі. А ще, може, хтось зацікавиться українською міфологією і, як песиголовець, що підтримував фізичну форму дієтою з туристів, буде тамувати інтелектуальний голод «ковтаючи» у бібліотеках та Інтернеті чарівні епізоди національного фольклору. Лишень страшно стає, що у нас знімають фільми жахів на рівні дитячої лічилочки "...у чорному-чорному лісі..."