"ПЕРФОРМАНС Н.ЗАБОЛОТНОЙ" АБО "ЛЮБІТЄ РОДІНУ ВАШУ МАТЬ!"

Директор музейного комплексу "Мистецький Арсенал" Н.Заболотна готова нищити те, що паплюжить її щиру любов до "Неньки-батьківщини". Поки що лише картини. На черзі художники?

Намалевал Вакула черта в аду, такого гадкого, что все плевали когда проходили мимо; а бабы, как только расплакивалось у них на руках дитя, подносили его к картине и говорили: "Он бач, яка кака намалевана!" – и дитя, удерживая слезенки, косилось на картину и жалось к груди своей матери…

 Н.В. Гоголь "Вечера на хуторе близь Диканьки"

 Так склалося, що я мав щастя відвідати велику кількість провідних музеїв і мистецьких галерей світу, починаючи від Ермітажу і аж до установ славнозвісного Смітсоніан у Вашингтоні, тому цілком закономірно моє ставлення до "Мистецького Арсеналу" від самого початку було, м‘яко кажучи, скептичним. Власне скептицизм був притаманний не лише мені, його поділяла абсолютна більшість як фахівців у сфері музейної справи, так й митців. Зрештою, час довів, що скептики таки мали рацію: "Мистецький Арсенал", який на думку В.Ющенка та його "посіпак" мусив стати Українським Лувром виявився придатним лише для проведення більш ніж посередніх шоу-курв а-ля "Кyiv Fashion week" (ті, хто мав нагоду бачити аналогічні шоу у Парижі чи Мілані, розуміють про що йдеться) або, у кращому випадку, для книжкових виставок. 

Словом, до запрошення відвідати відкриття виставки "Велике і величне", присвяченої "святкуванню якоїсь там річниці якогось там хрещення незрозуміло якої русі" (про що варто поговорити окремо) я поставився без особливого ентузіазму. Але погодився, бо як то кажуть "noblessе oblige" – треба бути у курсі основних "подій" "культурного" життя "європейської столиці". Крім того, мушу зізнатися мав надію все-таки побачити там щось цікаве. Проте найцікавіше відбулося до відкриття виставки. Директор "Мистецького Арсеналу" Н.Заболотна власноруч знищила одну з картин: "Можно считать, что это мой собственный перформанс". 

Не хочу давати оцінку мистецької вартості "скандально знищеної" картини, яка стала робочим матеріалом для "перформенсу Заболотної". Це безглуздо у країні, де "шансон — это музыка для тех, кто ищет в песнях смысл", а автору слів "снімі с меня, а я с тєбя труси" Президент присвоює звання народного артиста.

Навіть не стану обурюватися з приводу того, що "мене позбавили можливості побачити черговий шедевр" – зрештою, це, насправді, справа кураторів визначати концепцію виставки та добирати експонати. 

 Особисто мене у "перформансі Н.Заболотної" зачепили інші речі.

По-перше, нахабність і самовпевненість з якою "людина мистецтва" знищила результати роботи іншої людини. Розумієте, картину не прибрали, не приховали – її тупо знищили. "Якщо ворог не здається, то його знищують!" Гасло великого пролетарського письменника досі живе? Чи може комусь на Лаврських пагорбах не дають спокійно спати лаври Торквемади? 

По-друге, здивувала заява: "гонорар за работу Владимиру Кузнецову будет выплачен", від якої віє холодним цинізмом, впевненістю, що все можна купити. Директор мистецької установи керується принципом "мажорів і можновладців", які знають, що баблом можна змусити замовкнути батьків погвалтованих доньок та родичів людей, розчавлених на зупинках "шляхетними" джипами. Дійсно, якщо баблом можна змусити стулити пельку будь-кому, хто став жертвою свавілля тих, кого художник наважився зобразити на своїй картині у пеклі, то чому б не скористатися цією ж методою і проти самого художника? "Крихітка Цахес" мабуть не входить до кола книжок, прочитаних авторкою "перформенсу". 

По-третє, дивує і лякає безапеляційність з якою Н.Заболотная визначає "любов до батьківщини та до матері": "Нельзя ругать родину, как нельзя ругать мать. Все, что сказано против родины, я считаю аморальным". І її тендітна ручка з манікюром потрохи тягнеться до нагану. 

А між іншим, пані (чи товаришу?) Н.Заболотній варто зважати на ту прикру для неї обставину, що багато хто розмежовує любов до батьківщини та любов до покидьків, які захопили владу у цій багатостраждальній країні. Отже є чимало людей, які  вважають аморальним мовчати і тим більше вихваляти тих, хто ґвалтує їхню Неньку – всю цю "гидь людську", зображену художником у Пеклі. Як тут не пригадати слова американського конгресмена, який у розпал дискусій про доцільність обмеження свободи слова та критики влади у воєнний час заявив: "Патріотизм полягає у тому, щоб пишатися тим, що варте поваги і пошани. Але ще більший патріотизм полягає у тому, щоб критикуючи владу намагатися виправити ті ганебні речі, які потребують виправлення". Зрештою, можна любити матір, яка є наркоманкою, шльондрою, і алкоголічкою, яка б‘є і знущається зі своїх дітей, але це не означає, що треба пишатися і вихваляти наркоманію, проституцію та ґвалт. Ну і тим більше, не варто брати таку матір за приклад для наслідування… 

Проте, у випадку з Н.Заболотною все інакше: кого-кого, а її "матінка" мабуть точно любить і пестить. Отже "не гоже" тому, хто танцює стриптиз під панську дудку, сподіваючись на недоїдки з барського столу, гавкати на пана. Або як писав І.Франко: "Ти, брате, любиш Русь як хліб і кусень сала. Я гавкаю день і ніч, аби вона не спала". Кожному своє. Хочеш гавкаєш, хочеш "віляєш хвостікам". Проблеми починаються тоді, коли ласкаві суки не обмежується тим, що вилизують свого "баріна", а заходяться  пильно стежити, аби гавкіт "дворняг", борони боже, не потурбував післяобідній сон у Межигір‘ї. Тут вже рукою подати до Орвелівського "мислєпрєступлєнія".  Це вже насторожує, бо "якщо ворог не здається…" 

Але в усій цій історії з "перформансом" є і щонайменше один вельми кумедний елемент. Більшість, мабуть, чудово розуміє чому насправді знищили картину. Пані директриса просто злякалася, що поважні гості можуть впізнати себе у карикатурних зображеннях пекельних грішників. Помітила цю подібність власними очима і зіграла на випередження? Невже Н.Заболотна побачила у грішниках найшляхетнішого пана президента та його звитяжних підпанків? Церковних ієрархів? Невже подібність так впадає у вічі? Сміх та й годі! Це було б насправді смішно, якби ці карикатурні потвори не ґвалтували нашу матір-батьківщину. 

P.S.  Виставка, яка за словами Н.Заболотної "ДОЛЖНА вызывать гордость за государство, в котором мы живем" нагадує мені виставки доби соцреалізму у "Крємльовскам Дварцє С‘єздав". З тією лише відмінністю що тепер, відповідно до останніх настанов "партії і правітєльства" замість трудових буднів щасливих радянських колгоспників та шахтарів, митці мусять більше уваги приділяти "звитяжним звершенням" ясновельможного панства та духовних поводирів на ниві державотворення. Впевнений Н.Заболотна відібрала для виставки лише ідеологічно правильні експонати: "Народ у вітає кортеж Президента", "Звичайний донецький стоматолог стає мільярдером",  "Молодий бізнесмен купує футбольний клуб", "Мєнти б‘ють значить люблять" тощо.