Залежний вибір для незалежної України.

22 річниця незалежності передувала здійсненню очікуванням українців, які сподівалися отримати відповідать на питання про шлях, напрям вектор, куди прямує Україна? Проте відповіді досі немає.

Головною  метою статті - це пояснити чому так сталося, і що буде у найближчі три роки. Аналіз та пояснення ситуації потребують альтернативного підходу. Пояснювати сьогодні чому Україна знаходиться на шляху «блукаючої держави» ми упустимо через те, що держава пройшла всі етапи її встновлення. Тому нашу увагу привертає факт не менш важливий, боротьба за незалежний вибір держави у сфері зовнішньо-політичного курсу. Розуміння цієї думки  криється у останніх роках президенства В. Януковича.  Вже понад рік Україна стоїть на порозі цивілізаційного вибору про зближення з ЄС або вступу в Митний Союз. І як не дивно, але В. Янукович та фінансово-промислові групи поводять себе на користь  євроінтеграції. Хоч в їхній поведінці є певні сумнівні, кроки щодо підписання угоди з ЄС, оскільки доведеться грати за правилами і вести прозору політику. Як би там не було, але  роздутий ЗМІ «прокремлівський» президент В. Янукович виявився ненадійним, а навпаки протистоїть кремлівським настроям. Проте говорити про патріотизм було б наївно – це лише збереження можливості залишатися господарем на свої землі. Сьогодні ми чуємо про торгівельну війну Росії та України, яка носить підтекст політичної, звичайно це все лише задля втягення України у Митний Союз або ж як мінімум зірвання підписання угоди з ЄС. То що ж буде, якщо угоду таки підпишують, які дії будуть Росії.  Як ми бачимо Росія поки що лише демонструє свої можливості, конкретні дії можуть наступити, коли Україна не буде йти на поступки. Ці дії полягатимуть у маніпулюванні поставками газу на з початку жовтня, що може призвести до кризи ринку газу в Україні та врешті до кризи підприємств, та до напружених стосунків з ЄС. Як відповість Україна на ці дії невідомо, проте існують деякі козирі. Досвід Грузії, де ми спостерігали контрвідповідь на заборону експорту товарів, а також відкидання будь-яких інтеграційних об’єднання з Росією, і конфлікт, який тривав понад півроку просто зупинився. Україна може дати відповідь піднявши питання про Чорноморський флот, чи імпорт російких товарів. Проте чи вистачить політичної волі на такі нашій владі це питання, та все можливо, ціна помилки дуже висока, і сувернітету не здаватимуть навіть олігархи разом з президентом. Чого ж хоче насправді Росія? Імперські настрої цієї держави вже давно відомі, і заяви стосовно розвитку економіки України після вступу в Митний Союз просто є завісою. Справжня істина криється у прагненні самого президента В. Путіна втягнути Україну в митний союз. Політичний режим в Росії потребує ефективної підтримки електорату, в іншому випадку система не буде працювати або розвалиться. Це повязано з тим, що В. Путін  має завжди демонструвати  силу свої влади аби в його намірах ніхто не сумнівався, і програвши гру із зірвання підписання угоди України та ЄС, він зменшить свої шанси вигравати так беззаперечно чергові президентські вибори. Наступний пункт – це імперські задуми не можливо здійснювати під сумнівом свого народу переконувати у їх доцільності в умовах, коли експорт українських товарів буде зменшений. Торгівельна криза тоді не минуча, враховуючи що вся економіка Росії тримається на нафтогазовій голці. Тому ризик  є особистійсним. Проте навряд чи вдастя щось зробити Росії, угода все-таки буде підписана і Україна стане на  євроінтеграційний шлях. Кремль не  тільки запізнився з війною, а й помилився  з вибором стратегії. Інформаційна війна програна, увязений лідер опозиції не стає важливою перешкодою для зближення з ЄС. В руслі подій саміту ЄС та України ми можемо побачити лише помахи кулаками з боку Росії, накштал газової війни, проте це лише нашкодить нашому сусіду, бо псувати партнерські стосунки з європейцями та євроінтегрованою Україною не дуже вдала ідея. Газові поставки більше потрібні Росії як реалізатору, а не євроклієнтам, інших крім них просто немає. Не важко спрогонзувати, що буде у наступні роки, звичайно Кремль буде шукати інших шляхів котролю над Україною можливо через збурення сепаратистських рухів чи інформаційної війни для викривлення свідомості українців, але це марна трата часу, відступати ніхто не буде, бо  європейська гра за правилами краща для оліграхів і владною еліти, ніж російська гра у рулетку, де вистріл стається  за кожним разом.