ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ СОЦІАЛЬНОГО СИРІТСТВА

ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ СОЦІАЛЬНОГО СИРІТСТВА ЯК ПОКАЗНИК БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ СУСПІЛЬСТВА

ЯКОВЛЄВА ВІКТОРІЯ АНАТОЛІЇВНА

К.П.Н., ДОЦЕНТ КАФЕДРИ ПЕДАГОГІКИ ТА МЕТОДИКИ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ КРИВОРІЗЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ДОКТОРАНТ СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

ТЕМА: ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ СОЦІАЛЬНОГО СИРІТСТВА ЯК ПОКАЗНИК БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ СУСПІЛЬСТВА

МЕТА: Дослідити проблему соціального сирітства, його причини. Проаналізувати стан сучасного соціального сирітства у м. Кривий Ріг та виявити шляхи подолання наслідків соціального сирітства.

Ключовіслова:   сирітство, соціальне сирітство діти вулиці, сім’я,виховання.

   Соціальне становище та самопочуття молоді є показником соціального успіху суспільства та насамперед залежить від можливостей реалізації потенціалу молодого покоління і задоволення потреб різних груп молоді в різних сферах життя.

  Становлення України як Самостійної і Незалежної держави характеризується суперечливістю проходження економічних та політичних процесів. Недостатня кількість робочих місць змушує батьків залишати дітей на самовільне виховання, аби задовольнити усі «примхи» та забезпечити дітям належний рівень освіти... Ситуація, що склалася у суспільстві, породила нове явище — соціальне сирітство, обумовлене ухилянням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків щодо неповнолітньої дитини. Соціальні сироти — це особлива соціально-демографічна група дітей, які, внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин, залишилися сиротами при живих батьках...
Батьки забувають, що дитині необхідні не лише матеріальне забезпечення та блага, але й батьківське тепло, порада та підтримка. Зниження цінностей сім’ї, відповідальності батьків за виховання дітей, порушення прав дітей, зниження виховного потенціалу системи освіти породжує бездоглядність дітей, що тягне за собою низку негативних чинників, які залишають негативний відбиток на все наступне життя малого громадянина.             Дитинство - найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме у цей період людина потребує найбільшої уваги і захисту. Від ставлення до дітей, розуміння їх проблем, інтересів та потреб, стану охорони дитинства залежить доля кожної дитини.

Причини, через які діти залишаються без батьківської опіки найрізноманітніші,але наслідок один –дитина позбувається права на сімейне виховання.  Сьогодні, на жаль, можна стверджувати, що соціальне сирітство є глобальною проблемою в українському суспільстві. Ускладнює ситуацію з дітьми-сиротами і прогресуюча тенденція до порушення структури сім’ї, погіршення виховної роботи з дітьми та батьками. Незважаючи на активні радикальні зрушення у глобальному процесі виховання підростаючого покоління, в Україні концепція суспільного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, практично не зазнає змін. Як і раніше, для таких дітей основним шляхом влаштування їх долі залишається інтернатна система утримання та виховання. На жаль, людство не знайшло ніяких форм догляду за дитиною, які змогли б замінити батьківську турботу та сімейне оточення.

Загальновідомо, що державна система опіки та піклування в Україні не відповідає реаліям сьогодення та не забезпечує в повному обсязі гарантії прав дитини у відповідності до Конвенції ООН про права дитини.

Очевидно, що набагато легше попередити проблему, ніж вирішувати її. Тому доцільним є здійснення профілактики соціального сирітства в сім’ї. Це потребує як системного дослідження цього феномену, передумов та негативних чинників, що впливають на його появу, так і дослідження проблеми сімейного виховання. Говорячи про важливість останнього, М. Карамзін, справедливо зазначав: „Без хороших батьків немає хорошого виховання, не зважаючи на всі школи, інститути й пансіони”[2; 21]. Проблема соціального становлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, постала перед психолого-педагогічною наукою досить гостро. Не випадково у наукових статтях і  працях багатьох авторів (О. Антонова-Турченко, Л. Волинець, Н. Іванова, Н.Комарова, 

Є. Рибінський) порушуються питання про вимоги щодо створення умов соціалізації таких дітей.Окремі аспекти соціального становлення дітей, позбавлених батьківського піклування, розроблялися багатьма вченими. Так, на підставі аналізу психодіагностики і педагогічних досліджень визначалися особистісні якості дітей (М. Моралова, І. Дубровіна, А. Прихожан); 

Проблемам сирітства, причинам зростання соціального сирітства та соціальними наслідками позбавлення дітей батьківської опіки присвячені праці вітчизняних І російських вчених (С. Воскобойнікової, Б. Кобзаря, А.Ліханова, Н. Міщенко, 

А. Нечаєвої, Є.Рибінського, О.Шишко).

Але потребують додаткового дослідження причини виникнення соціального сирітства. 

 Під сирітством найчастіше розуміють соціальне явище, зумовлене наявністю у суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишились без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх в установленому порядку недієздатними,безвісно відсутніми 

[3; 8]. Близьким до поняття сирітства є соціальне сирітство –соціальне явище,

обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків стосовно неповнолітньої дитини [4; 11]. Отже, поняття сирітства охоплює як категорії дітей-сиріт, так і соціальних сиріт, а відтак можемо стверджувати, що поняття соціального сирітства є відповідно вужчим за поняття сирітства в цілому.

Загальноприйнято вважати дітьми-сиротами дітей у віці до 18 років, у яких померли обоє або один із батьків. У той же час соціальні сироти –це діти, що мають біологічних батьків, але вони з певних причин не займаються вихованням дитини і не піклуються про неї. У цьому випадку турботу про дітей також бере на себе суспільство і держава [5].

Однак жоден державний заклад не може в повній мірі замінити дитині сім’ю. Ще з прадавніх часів люди усвідомлювали значущість сім’ї для всебічного розвитку дитини. На сьогоднішній день існує безліч експлікацій даного поняття. Найпростіше визначення характеризує сім’ю як групу людей, що люблять один одного, або ж групу осіб, що мають загальних предків, або проживаючих разом [6; 15].

Проте таке визначення не розкриває усіх сторін даного феномена. Більш докладне визначення пропонує енциклопедична література. Так, у „Філософському словнику”читаємо: „Сім’я –вид

соціальної спільності, найважливіша форма організації особистого побуту, заснована на подружньому союзіі родинних зв’язках, тобто на багатобічних відносинах між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, братами і сестрами, що живуть разом і ведуть загальне господарство”[7; 349]. Сім’ю можна розглядати як певну систему, якій притаманні деякі особливості. Зокрема, І.Козубовська та В. Керецман ви-діляють наступні:

1) це гомеостатична система, тобто стійкий баланс відносин у ній має тенденцію до самовідновлення після порушень, викликаних змінами структури сім’ї(народженням дитини чи, навпаки, смертю одного із членів, хворобою), зовнішніми причинами тощо. Це зумовлює, з одного боку, рідкісну стійкість сім’ї, її здатність „заліковувати рани” З іншого боку, це зумовлює труднощі впливу на сім’ю:наприклад, особи, що вилікувались від алкоголізму, іноді підштовхуються до рецидиву саме сімейним оточенням, яке звикло існувати в умовах перманентної алкогольної кризи і по-іншому жити не вміє;

2) це закрита система. Її життя проходить поза нашими очима, воно приховано від спостереження. Тому висновки можна робити лише за другорядними ознаками, а істинна причина сімейної дисгармонії усвідомлення її членами сім’ї можуть не співпадати. Або ж первинна проблема, яку вони усвідомлюють як тривожну і на підставі якої звертаються за допомогою, може бути тільки похідною від справжньої причини [8].

енофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім”[10; 266].

Однак, виховання дітей в сім’ї не завжди носить успішний характер, що, в свою чергу,призводить до поширення соціального сирітства. Вчені називають багато причин виникнення соціального сирітства. Зважаючи на це, доцільною видається їх класифікація. Виходячи з того, що середовищем появи соціальних сиріт є сім’я, класифікацію причин виникнення соціального сирітства доцільно проводити, на нашу думку, за двома критеріями. До першоїгрупи слід віднести фактори, що здійснюють зовнішній негативний вплив на сім’ю, а до другої–внутрішнінегативнічинники, що можуть з’явитися в середовищі сім’ї, в тому числі і внаслідок впливу зовнішніх факторів.

Зовнішні причини виникнення соціального сирітства обумовлені соціально-економічними умовами, що складаються в державі. Для них є характерними такі ознаки, як об’єктивність виникнення, залежність безпосередньо від держави. До таких причин слід віднести інфляцію, безробіття, економічну нестабільність, бідність, зростання злочинності, збройні конфлікти, злочинні акти тощо. Більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. Сьогоднішні несприятливі соціально-економічні умови в Україні негативно впливають на стабільність навіть благополучних сімей. Погіршення матеріально-побутових умов, зубожіння, втрата роботи тощо викликають у людей почуття незахищеності, страху перед майбутнім. Все це призводить до наростання напруги в сім’ї, негативно позначається на вихованні дітей [13].

Внутрішні причини виникнення соціального сирітства, на відміну від зовнішніх, утворюються безпосередньо в середовищі сім’ї. Для них є характерними такі основні ознаки, як суб’єктивність виникнення і існування та залежність від зовнішніх негативних факторів. Їх поява здебільшого обумовлена внутрішніми сімейними проблемами. Проте і