Поразка з рахунком 0:0

Психологія переможця гартується виключно перемогами. Слідами футбольного матчу Україна-Англія

Воістину непереможна нація у нас. Ну не вміємо ми перемагати- і край! Ні, сьогодні я не політику. І навіть не про історію. Про футбол, любі друзі. Як сказав би покійний класик, футбол не може бути відірваним від суспільства, в якому він існує. Сьогодні я виключно про збірну України з футболу.

Подумаєш, зіграли внічию з самими англійцяи, чого панікувати,-скажете ви. І я цілком з вами НЕ погоджусь! Нинішня збірна нічим не гірша за команду зразка 2006 року, а я вважаю, що потенційно навіть перспективніша за хлопців Олега Блохіна, що сім років тому дійшли до 1/4 фіналу Чемпіонату світу у Німеччині. Так, звісно ж, англійці мають чудові і давні футбольні традиції і навіть півстоліття тому стали найсильнішою збірною планети. Але ж того часу вже безліч води спливло як у Дніпрі, так і у Темзі. Так, гравці збірної з Туманного альбіону усі грають у своєму, чиненайсильнішому у світі внутрішньому чемпіонаті. Але ж правда й те, що команда їхня зараз переживає не найкращі часи. Та й, зрештою, чому їх взагалі не перемагати у будь-якому стані?!

Ми знову не перемогли. І це поразка. Виключно психологічна. Михайло Фоменко у, за власним зізнанням, найважливішому матчі свого життя вирішив не перемагати. Ні, не програвати, звісно ж, але й не вигравати. Краще ж синиця в жмені! Це було добре помітно й за тактикою гри, й за проведеними замінами, та Михайло Іванович і сам це фактично підтвердив у післяматчевих коментарях. А дарма. Треба було проводити заміни набагато раніше, випускати супермотивованого Марко Девіча, який безсумнівно майстерніший за жорсткого бійця Романа Зозулю... і перемагати!

Не перемогли. Як завжди. Ні, повага до англійців це, звичайно, добре. Але ж скільки можна дивитися на суперників знизу вгору?! Нація з психологією невдах такою ж і лишиться. А психологія переможця гартується виключно перемогами! З ким із сильних світу цього укранці тільки не грали внічию: і з німцями, і з французами, і англійцями, і з іспанцями. І що далі? Вийшли ми після цього кудись з групи чи плей-офф?

Ні, досить. Настав час перемагати! І фаворитів теж, не лише аутсайдерів. А для цього футболісти мусять виходити на поле, щоб ПЕРЕМАГАТИ. А не "зіграти, як вийде". І в цьому настрОї команди вирішальну роль мусить зіграти суспільство. Саме так, усі ми: і журналісти, і вболівальники маємо вимагати від головної команди країни перемог, а не просто "гідної гри"! Адже перемоги- це обличя країни! Втім, як і невдачі. А суспільство, членами якого є і футболісти, і тренери, і весь персонал збірної, саме налаштує команду на результат. Я й досі глибоко переконаний, що та, вже нині легендарна перемога нашої збірної над Росією 3:2 стала наслідком небаченого спортивно-політичного ажіотажу, що охопив напередодні матчу усю Україну. І хлопці розуміли, що не виграти тоді вони просто не мали права! Вся Україна вимагала перемоги. І це була перемога державного значення!

Та повернемося до сьогодення. Що ми маємо? Зігравши внічию з англійцями, наші втратили відмінну нагоду очолити турнірну таблицю групи, що відкривало прямий шлях до Бразилії. Тепер наша доля вже не лише в наших руках. Щоб стати першими нам замало перемагати поляків у Харкові і сан-маринців на виїзді. Треба чекати й на осічку Англії в домашніх матчах проти Чорногорії та Польщі. Надій на це, відверто кажучи, небагато. В такому випадку ми можемо розраховуати на друге місце у групі і черговий плей-офф проти колег по нещастю з інших груп. А цю стадію відбору, нагадаю, наша збірна не здолала жодного разу в своїй історії. А не здолавши Польщу, ми цілком можемо розраховувати на третє місце...

Та геть думи сумні! Тільки вперед, тільки за перемогами! Приємно чути було у вівторок увечері розчарування найкращого гравця обох матчів проти родоначальників футболу Євгена Коноплянки. Сподіваюсь його настрій передасться колегам. Час Шевчука і Тимощука закінчується. А майбутнє збірної найближчих років: Федецький, Хачеріді, Коноплянка, Ярмоленко, Гармаш, Безус, Степанеко, Зозуля сповнені честолюбних амбіцій і радують найперше самовіддачею! Невдовзі ми пишатимемося ними, згадаєте мої слова...

 А поки що ходімо за квитками на уїкендівські матчі, як ніколи цікавого, чемпіонату України! Слава Богу, вболівати нам завше є за кого!