Українські лицарі

Роль козацтва в історії українського народу

Сьогодні в Україні простежується тенденція до вивчення історичного минулого, зокрема набрали популярності спроби відродити козацтво: створюються сучасні козацькі загони, реконструювано Запорозьку Січ.

Так в чому ж полягає такий жвавий інтерес до козаків? Чому ж ми, українці, пишаємось ними на весь світ?

Саме слово «козак» спливає на думку іноземцю, коли він чує щось про Україну. Це незнищенний символ нашої країни, як і Тарас Шевченко чи жовто-блакитний прапор. Кожен в Україні чув про козаків. Козак в нашій уяві — це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею. Захисник Вітчизни, оборонець прав і віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України. Про наш козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави — гімні України. У це слово вкладають розуміння найбільших чеснот нашого народу.

Козацтво виникло в Україні більше 500 років тому, в час розпаду Київської Русі після монголо-татарської навали. Українські міста намагалися постати з руїн, але володарями колись могутньої держави стали литовські князі. Спочатку  українці під новою владою почувалися вільно, литовці не утискали їх ані віри, ані мови, ані прав чи звичаїв. Та вже у XV-XVI ст. посилився вплив поляків, починається відбирання прав і процес закріпачення селян. Українці встратили власну землю, свободу та гордість. 

Свободолюбний народ, українці шукають виходу, йдуть у степи, за дніпровські пороги — на Запоріжжя. Там, у вільних, але дуже небезпечних місцях і виникає український різновид європейського лицарства, особливий воєнний стан — козацтво, який ширився, поповнювався енергійними та завзятими, сміливими й талановитими вояками. Козаки стали провідною силою, що сприяла формуванню сучасного українського народу. По всій Україні утвердився найдемократичніший на той час устрій козацького народовладдя. Козак і українець означало одне й те саме, а українців у світі називали «козацьким народом». Прилучатись до козацтва вважали за честь не тільки українці, а й багато чужинців, захоплених доблестю і моральними чеснотами козаків.

Козацькі поселення — Січі — мали свій устрій, свої клейноди, свої правила і закони, за якими жили, а головний закон — честь і справедливість. Негідникам і зрадникам там не було місця. Тому козаки були згуртовані, а це робило їх єдиною, могутньою військовою силою.

Протягом кількох століть українські козаки стерегли кордони, воювали, захищаючи не лише власні інтереси, а й інтереси інших країн: козацькі загони були бажаною підмогою і у польському, і у французькому війську. Воювали на суші і на морі. Про славетні бої і походи козаків, про їх сміливість, відвагу й винахідливість ходять легенди. Козаки були неперевершеними майстрами військової справи свого часу.

Прославили козацтво хоробрі, талановиті ватажки: Остап Дашкевич, Дмитро Вишневецький, Іван Свірговський, Богдан Ружинський, Іван Підкова, Самійло Зборовський, Северин Наливайко, Максим Кривоніс, Петро Конашевич-Сагайдачний, Іван Сулима та інші. Гетьманство Богдана Хмельницького поклало край так званому «золотому спокою». Видатний гетьман, сміливий, рішучий борець за правду, він поклав своє життя за свободу українського народу, але зрадництво татар і Москви не дало здійснитися мріям Хмельницького бачити Україну вільною і скоротило йому віку. Після смерті Хмельницького на Україні почався безлад — багатогетьманство і братовбивча війна. Цей страшний час назвали «Руїною». Останні гетьмани — Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Сірко, Іван Мазепа — шукали підтримки у турків і шведів, намагаючись скинути ярмо Московщини і Польщі. Але сили українського козацтва вже були ослаблені, а союзники не надійні. Тому знову і знову поразки. Ще Пилип Орлик, Іван Скоропадський і Павло Полуботок намагалися продовжити справу Івана Мазепи, але знову зрада. Знесилена і залякана Україна не піднялася на допомогу.

Катерина II поставила крапку в історії українського лицарства.  Останні українські козацькі поселення були на березі Азовського моря в 1828 році, але й вони були утиснуті царським урядом; їх клейноди і фортецю передали Кубанському козацькому війську.

Слава про волелюбних, українських предків, несхитної волі славних козаків, живе і донині. Багато хто з нас і сьогодні носять козацькі прізвища та не знають про це. Через козацтво ми всі творили нашу історію, і кожен з нас не тільки причетний, а й відповідальний за неї. 

У безпосередній дотичності до сказаного постає вагоме питання патріотичного виховання населення, зокрема молодого покоління. Оскільки в уряду руки до цього не доходять, а радше з певних причин не вистачає політичної волі, козацтво, як уже виразно означена ланка громадянського суспільства, мало б узяти на себе розв’язання цієї проблеми. Можна сказати, що в цьому питанні багато робиться. Важливо залучити до виховання майбутньої зміни колосальний досвід козацького військово-патріотичного виховання військових звитяг і перемог.