У Києві холодна осінь, а в галереї Арт-мікс „Все ще літо”

У галереї "Арт-мікс" проходить виставка картин молодих художників Максима Мазура та Богдана Макаренка

Хоча осінь раптово і, якось, безапеляційно прийшла в Україну, але в київських мистецьких галереях можна відчути „Все ще літо”. Саме таку назву має виставка молодих художників Максима Мазура та Богдана Макаренка, яка триває у галереї „Арт-мікс”, що знаходиться у Києві на вулиці Мельникова, 6.

Галерист Тетяна Грекова не втомлюється знаходити нові імена в національному живописі і „просувати” їх до успіху. І цього разу смак їй не зрадив. Хлопці безумовно мають талант, над яким ще потрібно багато працювати і розвивати (хоча це їм і так говорили викладачі), але потенціал у молодих художників великий.

Придивляючись до полотен Максима Мазура, здається, що на них ще не висохла фарба, бо Максим намагався упіймати пориви гарячого кримського вітру, добряче просоленого морем. Романтика Півдня, культова архітектура Києва, неповторний колорит західноукраїнських міст розкриваються новими гранями на полотні під рукою Мазура. А ще він талановитий портретист. Довелося добряче покрутитися з фотоапаратом, що вибрати ракурси для зйомки. Люди на портретах немов заграють з уважним глядачем, постійно змінюючи свій характер. Прямо гаріпоттерівщина якась. Це похвала. Максим же про свою творчість говорить так:

-         Усі, хто приїжджає з Криму, пише звичні місця, але так, щоб мати на них свій погляд. Як вам вдається знайти свій погляд?

-         Художник має бути щирим. Усі люди різні, а якщо ти щирий, то будеш відрізнятись від інших.

-         Важко бути щирим в наш час?

-         Важко. Коли ми навчались в Академії, нам в якійсь мірі нав’язували техніку знаменитих художників і вчили дивитись на живопис через призму їхньої майстерності. І в цьому всьому потрібно не загубитися і знайти себе, свій стиль і почерк.

-         Здається, що ви в цьому пошуку „знайти себе” на правильному шляху, але, мабуть, і ви в своїй творчості на когось орієнтувалися?

-         Так, на першому курсі були одні художники, на яких рівнявся, зараз інші.

-         У вас є декілька робіт Софії Київської, але таке відчуття, що вони написані в різному настрої?

-         Так, це різні настрої. Я й раніше багато писав Софію, мені дуже архітектура подобається і з живописної точки зору вона різна, дивлячись коли пишеш: вранці, ввечері…

-         Бувають такі випадки, що потрібно підлаштовуватися під кон’юнктуру, замовника?

-         Бувають, але це хибний шлях.

Богдан Макаренко також ще набиває руку. Все ж він молодий і перебуває у творчому пошуку. Від того виставка набуває трохи неодноманітного характеру. Богдан одразу дає зрозуміти, що може бути лаконічним аж до схематичності та фотографічної деталізації, а може дати своїм шанувальникам (автора записуйте до них) можливість дофантазувати сюжет полотен. Кого можуть залишити байдужим „Самотність” чи „Дівчина у трояндах”? Тільки тих, хто замість кави з самого ранку п’є антифриз. Також видно (а може це лише здогадка) Богдан віддав шану Тарасу Шевченку і, можливо, тому уникає певного прикрашання реальності. Він пропонує нам побачити світ без рожевих окулярів, розгледіти красу у звичайнісіньких речах, на які й не звернеш уваги. Але після виставки у „Арт-міксі”, вже не будеш неуважним до повсякдення.

-         Богдане, я бачу, що ви не соромитесь показати натуру такою, як вона є, без прикрас. Хати такі занедбані…

-         Це все взаємодоповнено: є прекрасне, а є й таке… Я, коли пишу, намагаюсь це урізноманітнити, щоб роботи доповнювались. Сонячна погода з похмурою, міський пейзаж з сільським.

-         А яке улюблене місце, де ви писали?

-         Гурзуф, Чернівці… Найбільше Крим, бо я там вчився.

-         Ви свої руки не стримуєте, і такий мазок соковитий у вас…

-         Є роботи, в яких стримую, а є такі, в яких вважаю це непотрібним.

Важко передбачити, чи досягнуть успіху Максим і Богдан, але те, що в Україні з’явилося два молодих, самобутніх художника з великим потенціалом – незаперечно.