«Особисто знаний ворогами»

З-поміж багатьох козацьких ватажків чи не найбільшою славою вкрив себе Дмитро Вишневецький, який на початку 1550-х років заснував замок на острові Мала Хортиця і цим поклав початок Запорозької Січі

«Особисто знаний ворогами»

З-поміж багатьох козацьких ватажків чи не найбільшою славою вкрив себе Дмитро Вишневецький,  який на початку 1550-х років заснував замок на острові Мала Хортиця, згуртував навколо нього козаків і цим поклав початок Запорозької Січі. Саме тому його вважають першим козацьким гетьманом.

Обійнявши посаду старости черкаського і канівського, Дмитро Вишневецький за свій головний обов’язок вважав захист південних кордонів держави. Крім того, у Дмитра Вишневецького був особистий рахунок до степових нападників. У 1549 році у полон потрапило все сімейство його двоюрідного брата Федора Вишневецького.

Як зазначає історик Бантиш-Каменський, «муж розуму палкого, відважний, вправний вояка» Дмитро Вишневецький дуже швидко став визнаним ватажком козаків. Він вирушає на Дніпровське пониззя і на острові Хортиця «ставить замок і громадить навколо себе козаччину».

Будуючи замок, Вишневецький намагався укріпити його, як фортецю, і тому просив у короля гармат, обслугу тощо. Але Сигізмунд-Август, який прагнув лише зміцнення кордону проти кримського хана Давлет-Гірея і стояв за дружбу з ним, відмовив Вишневецькому. Сигізмунда-Августа не на жарт стурбувала активність князя, котрий вирішив звільнити від татар Дике Поле і навіть усе Причорномор’я. Водночас, добре розуміючи, що насильно відірвати князя від козаків неможливо, король вдався до хитрощів і запропонував «послати йому якійсь дарунки і написати, аби до нас приїхав на якийсь короткий час…»

Вишневецький скористався сутичкою між Московською державою і Кримом, і його поява на історичній арені збіглася з тим періодом, коли цар Іван IV вирядив два військові загони проти Кримського ханства: один під командуванням воєводи Чулкова спустився річкою Доном, а другий під начальством Ржевського попрямував у долину Дніпра. У цей час князь Вишневецький здійснив свою першу військову операцію проти татар.

Він організував похід на Іслам-Кермена, з тим щоб за рахунок здобутих трофеїв зміцнити Хортинське укріплення. Увірвавшись до замку Іслам-Кермена, козацькі загони дощенту пограбували його, потім спалили, а гармати вивезли у Хортецьку фортецю.

Розгніваний Давлет-Гірей шле лист за листом Сигізмунду-Августу, вимагаючи приборкати козаків і Вишневецького. Король відповів, що Вишневецького за Дніпро не посилав. Він не знав, що Вишневецький, не сподіваючись ласки від нього, вже давно налаштовує зносини з Москвою.

Приблизно у цей час Дмитро Вишневецький починає листування з московським царем.  Згодом український князь став на царську службу і пішов військом на Іслам-Кермен. Після розгрому Іслам-Кермена Вишневецький у листі до царя присягається, що «доки він на Хортиці, кримчакам ходити буде нікуди».

У 1558 році вибухає Лівонська війна, яка викликала затяжний конфлікт між Польщею та її союзником Кримським ханством, з одного боку, й Росією з другого.  Спершу Вишневецький, за дорученням царя, охороняв Дніпро від татар, потім повернувся на Хортицю, де чекав підходу загону Ржевського. Вони планували звідти здійснити похід на Крим. Цей похід завдав великої шкоди ординцям, Сулейману знову довелося вимагати від Сигізмунда-Августа усунути Дмитра. Та вже на весні 1559 року Вишневецький напав на турецьку фортецю Азов. Французький вчений Лемерсьє-Келькеже наводить документ, що стосується походів Вишневецького на турецькі володіння в Криму і на берегах Азовського та Чорного морів, йдеться в ньому про наступ черкесів на Таманському півострові і на Кафу. Після цієї поразки черкеси звернулися до Івана Грозного про прийняття їх у підданство. Вони приїхали до Москви разом з Вишневецьким, який активно підтримував їхнє повстання. Але після цього український князь розірвав відносини з московським царем і повернувся в підданство Сигізмунда-Августа, який пообіцяв віддати йому назад усі права й маєтки.

А тим часом, напади кримчаків на Україну посилилися. Дізнавшись про повернення Вишневецького у пониззя Дніпра, кримський хан вжив негайних мобілізаційних заходів, відрядив до правителів Османської імперії гінців з пересторогою про небезпеку і по підмогу. Якщо порівняти воєнні приготування османів проти «Дмитрашка» з тими заходами, які Осяйна Порта здійснювала у той самий час проти інших своїх європейських противників, можна зрозуміти всю глибину небезпеки, яку становили походи Вишневецього. Адже він загрожував не лише володінням Кримського ханства, але також і власне османським володінням на північному узбережжі Чорного моря. Масова мобілізація, проведена у восьми турецьких бейликах, відрядження ескадри являли собою виняткові заходи. До того ж – єдиний випадок в історії Османської імперії! – всі ці дії були спрямовані не проти держави, а проти окремої особи, яка була проголошена найбільшим ворогом Осяйної Порти. Князь добре розумів, що сам-один не зможе протистояти силам кримчаків і турків. Потрібен був забезпечений тил. І він звертається до короля.

6 вересня 1561 року Сигізмунд II Август повернув Вишневецькому всі звання і володіння. Але ж треба було якось пояснити польській аристократії, чому це він комусь прощає зраду, хай навіть цей зрадник – славнозвісний полководець Вишневецький. І король – а найпевніше, хтось із його радників – знайшов геніальний вихід. Сигізмунд-Август офіційно оголосив, що князь перебував у Московії не тому, що бажав служити цареві, а щоб дізнатися, що там «діється у ворожому стані». Отож коли князь прибув, його зустрічали як національного героя. Правда не тому, що повірили, нібито він був розвідником, а тому, що слава про талановитого полководця та мужнього охоронця південних кордонів Польщі ще й досі гуляла по всій державі.

У грудні 1562 року хотинський воєвода Ольбрехт Ласький підбив Дмитра піти походом на Молдову, де його чекала пастка, у яку Вишневецький таки потрапив. Війська князя були розбиті, а його самого, закованого в ланцюги, відіслали до Туреччини. Там, за свідченнями польського хроніста Мартіна Белського, Вишневецького скинули з башти на гак.  Ребро гетьмана зачепилось за нього, і  жив він у такому положенні три дні, поки турки не вбили його за те, що лаяв їхню віру.

Отже, у 1564 році, смерть наздогнала славетного українського лицаря. Він у важку для рідного народу годину став на боротьбу з його ворогами, зробивши дніпровську вольницю навколо Січі авторитетним ядром, свого роду притягальною силою для всіх, хто прагнув боронити рідну землю від її поневолювачів.

Чому ж князь Вишневецький мав такий дивовижний привілей бути особисто знаним для ворогів? Можливо, це означає визнання його справжньої незалежності як щодо короля Польщі, так і щодо царя, якому він служив лише доти, поки Росія підтримувала його дії. Може, й тому, що він завдавав удари в найуразливіше місце на півночі імперії – у фортецю Азов?

Малиновий козацький прапор – це пам’ять козацтва про гетьмана Д. Вишневецького. Бо особистий стандарт князя – срібний хрест і золоті півмісяць і зірка на малиновому, гарячому полі, - під яким запорожці ходили разом з ним у перші походи проти степової орди, передався в майбутньому на знамена Запорозької вольниці.

В особі гетьмана Дмитра Вишневецького Україна має визначного козацького вождя, засновника Січі, патріота, полководця, яким би пишалася будь-яка країна світу.