РОЛЬ ВІКТОРА ЯНУКОВИЧА У БЕРЕЗОВІЙ РЕВОЛЮЦІЇ В РОСІЇ

Коливаючись від Європейського союзу до союзу Євразійського, Янукович має розуміти, що в будь-який момент може перевищити амплітуду поступу, а тоді механізм вийде з-під контролю, і сам маятник, зробивш

Ведучи Україну до Європи, Віктор Янукович – хоче він цього чи ні – зачищає електоральне поле Володимира Путіна в Росії. Втрата України означатиме для російського президента фактичну політичну смерть.

 Звичайно, підписання Україною угоди про Асоціацію з Європейським союзом ще не означатиме, що наша держава стане повноцінним членом цивілізованого співтовариства. Проте в Росії розуміють, що, втрачаючи Україну, можуть поставити хрест і на Євразійському союзі.

Очевидно, Віктор Янукович усвідомлює ризики, пов’язані з поступом України в бік Європейського союзу. Насамперед мова йде про велику ймовірність неадекватної поведінки з боку Росії, яка в нинішньому складі федеральних округів ніколи не позбудеться імперського мислення. Так звані торговельні війни між Росією й Україною можуть видатись ягідками на тлі тих квіточок, що нас очікують. Агресивність Росії ми вже бачили стосовно Грузії. Для великодержавних шовіністів незалежність суверенних держав – порожній звук.

З іншого боку, Віктор Янукович за будь-яку ціну хоче вдруге стати українським президентом, а тому розуміє, що йому цього не добитися без голосів Сходу й Півдня України, орієнтованих на Росію.

Як на мене, некоректним є порівняння президентських виборів 2015-го року з ситуацією, що склалася 1999-го, коли до другого туру вийшли Кучма і Симоненко. Все-таки обставини тоді були іншими. Але безсумнівним залишається той факт, що як Кучма в 1999-ому великі надії покладав на голоси Заходу України, так і Янукович прагнутиме здобути там якомога більшу підтримку. Втім, мабуть, долю президентських виборів 2015-го все-таки вирішуватиме Центр України.

Намагаючись сподобатися виборцям Сходу й Півдня України, Янукович після підписання угоди про Асоціацію з Європейським союзом (якщо цей захід не зірветься через провокацію з боку тієї ж Росії чи через інші форс-мажорні обставини) тулитиметься до Кремля, але не настільки, аби остаточно втратити виборців Заходу України. Звісно, Москва захоче певних преференцій з боку України. Янукович змушений буде піти на це, особливо ближче до виборів 2015-го року, бо, як кажуть, нема на те ради. Але головним для нього все-таки залишається 2014-ий рік, коли треба буде показати потенційному виборцеві стабільність насамперед економічного розвитку, бо саме це забезпечить гарантії надійності в соціальній сфері. Януковичу потрібні гроші, як повітря, - і не має значення, звідки вони прийдуть: із Європи, Росії, Америки чи Китаю. Завжди можна урвати дещицю для Сім’ї. Заради цього він готовий хоч декілька разів на день змінювати свою зовнішню політику. Сидіння Кучми на двох стільцях є дитячою казочкою порівняно з тим фільмом жахів, який готовий продемонструвати Янукович, власне, на міжнародному фронті.

Перегравши опозиціонерів на їхньому ж полі, вихопивши з їхніх рук один із головних козирів – євроінтеграційний, Янукович, схоже, міг би успішно зіграти й на полі націоналістичному. Він би й не прагнув цього, але планети сприяють!

Який націоналіст не мріє про усунення Путіна від влади й розпад Росії як великої держави не лише за площею. Можливо, не кожний націоналіст про це говорить або думки не кожного націоналіста заходять так далеко. Як би там не було, але слід розуміти, що без Росії путінської, без Росії великодержавної, без Росії в її нинішніх кордонах Україна легше би дихала на геополітичному просторі. Експорт помаранчевої революції, який би міг в умовах Росії перетворитися на революцію березову (чи, якщо хочете, валянкову), в нинішніх умовах просто неможливий. Проте, забираючи в Путіна вплив на Україну, Янукович підсилює відцентрові процеси в самій Росії.

З одного боку, Путін потерпає від опозиції, нехай і не такої сильної, проте просто відмахнутися від неї вже не можна. З іншого боку, Путіна підпирають великодержавні шовіністи, які не задоволені ні його внутрішньою політикою, ні тим більше зовнішньою, особливо щодо України. Лише торговельних війн з нашою державою їм уже замало. “Яструби” російської політики рано чи пізно можуть підштовхнути Путіна й до більш серйозних дій. Змоделювати будь-яку провокацію на міждержавному рівні дуже легко. І тут усе залежатиме від того, наскільки Путін схильний прийняти саме такі правила гри, адже бути ображеним на всіх і вся може не лише Янукович. На жаль, у нинішній непростій ситуації вирішальну роль можуть відіграти психологічні характеристики лідерів  Росії та України.

За законами фізики маятник у визначений час робить рух у протилежному напрямку, якщо, звичайно, не зупинять годинник. Це ще не бумеранг, який, повертаючись, б’є по лобі, але вже й не прогулянка на автомобілі з відкидним верхом, коли нема натяку на аварійну ситуацію. Коливаючись від Європейського союзу до союзу Євразійського, Янукович має розуміти, що в будь-який момент може перевищити амплітуду поступу, а тоді механізм вийде з-під контролю, і сам маятник, зробивши сонячне коло, викине з сідла фортуни того, хто хотів розсмішити Бога, розповівши йому про свої плани на завтра.

Анатолій ВЛАСЮК