Трипільська, або культура Кукутені - одна з найзагадковіших та величніших цивілізацій давнини. Але ж, як про неї мало відомо. Отож, давайте дізнаватися разом!
Історія нашої держави налічує безліч періодів, які так, чи інакше вплинули
на її розвиток. Київська Русь подарувала Україні християнство, видатні
полемічні твори, вплив візантійської культури на всі сфери життя слов’ян;
Гетьманщина увіковічнила нашу країну, завдяки мужнім воїнам – козакам,
гайдамакам, учасникам повстанських рухів. Навіть, будучи під ярмом іноземців
наша культура, хоч невеликими кроками, але розвивалася, досягаючи апогею. Але,
якщо є вершина – то має бути початок. Що ж є “початком” української держави? Як сказав Карл Маркс, що “Давня Греція – це дитинство людства”, так можна сказати й про трипільську
культуру – вона є “дитинством” України.
Трипільська, або культура Кукутені – археологічна культура часів енеоліту.
Існувала вона впродовж 7 – 3 тисячоліття
до н. е. Цікавим є те, що цивілізація майже одночасно була відкрита у двох
країнах. Вперше, відкриває культуру Теодор Бурада 1884 року. Його відкриття
відбулося в Румунії, поблизу села Кукутень (звідки й друга назва). На місці
знахідки археологи виявили уламки глиняного посуду та рештки давніх поселень. А
через 9 років відкриття трипільського поселення відбулося й на території
України. Його зробив археолог Вікентій Хвойка поблизу села Трипілля Київської
області. Варто зазначити, що це не перше відкриття поселень Вікентієм Хвойкою.
Уперше, це сталося по вул. Фрунзе.
Важлива ознака трипільців – велика шана до жінки. Це спостерігається,
навіть, у їхньому побуті: у них був матріархат(провідне становище жінки у
суспільстві), під час розкопок знайдено велику кількість жіночих фігурок. Як не
дивно, у трипільців жінка робила пропозицію і хлопець не мав права відмовити,
а, якщо відмовляв, то разом зі своєю родиною мав покинути місце, де вони
проживали. Така традиція на теренах України існувала до ХІХ ст.
Трипільці були миролюбивим народом: вели осілий спосіб життя, займалися
землеробством, навіть, місто не обводили парканом (ще одним доказом їхнього
миролюбства є те, що під час розкопок майже не знайдено зброї).
Будинки,які знаходилися у місті, будували по колу. У центрі міста, завжди,
був майдан. Є різні версії, щодо його призначення. Перша – майдан був місцем,
де збирали і утримували усю худобу. Друга – на ньому відбувалися термінові
зібрання, магічні ритуали. Помешкання, у яких проживало населення було дійсно
грандіозним на той час. Будинки мали 2-3 поверхи, у них було до 4-5
кімнат(мабуть, через те, що мешкали усією родиною). Кімнати були близько 15 м. у довжину. Основним
елементом кожного дому була піч, іноді, їх могло бути 2, або 3. Навпроти
центрального входу, завжди, було зображення хреста. Біля кожної оселі був свій
маленький майдан для худоби та землянки(вглиб 6 метрів) для зберігання запасів.
У протомістах мешкало близько 50 тисяч людей.
Найбільшими трипільськими поселеннями
історики вважають такі: Майданецьке, Доброводи, Галянки.
До нашого часу дійшло мало залишків трипільців раннього періоду, через те,
що на цьому етапі було поширене трупоспалення. Також, до нас не дійшло і
писемних джерел(єдине, що відомо – узяли основу “зять” від слова “взять”).
Трипільці були досить обізнані у гончарстві. Вони виготовляли різноманітний
посуд, амфори, які були більші за людину та, в яких вони, імовірно, зберігали
зерно. Свої гончарні вироби вони розмальовували. Найпоширенішим був малюнок
вужика – їхнього священого оберегу.
Трипільський посуд поділяється на три види:
-
виготовлений
в одну фарбу(переважно чорна);
-
біохромний(пофарбований
в чорний, а зверху розмальований білою, або червоною фарбою). Вважають, що
через поєднання кольорів біохромний посуд використовували для ритуалів;
-
поліхромний(велика
кількість кольорів);
Нажаль, немає достовірної теорії, як з’явилася і,
як зникла культура Кукутені. Ймовірно вона асимілювалася зі скіфами. Доказом
цього є те, що скіфи поділялись на царських та на хліборобів. Якраз
скіфи-хлібороби і є асимільованим трипільським населенням.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.