Останній гетьман України

Кирило Розумовський прагнув розширити суверенітет Гетьманщини, що викликало невдоволення петербурзького уряду, і врешті-решт призвело до ліквідації російським самодержавством інституту Гетьманства

5 червня 1750 року царським указом Єлизавета затвердила обрання К. Розумовського гетьманом Лівобережної України, а в жовтні того ж року під його владу передали й Запорозьку Січ. Резиденцією нового гетьмана стало місто Батурин, що свого часу зазнало  жахливих руйнувань і пограбувань з боку російського карального загону, очолюваного О. Меншиковим.

Маючи величезні прибутки, гетьман Розумовський значну увагу приділяв розширенню своєї глухівської  резиденції, а потім і батуринської. Зокрема, батуринський палац К. Розумовського являв собою величезний будинок, споруджений на петербурзький зразок. Кімнати гетьманського палацу прикрашали картини, оксамит, шовк, золотий посуд, безліч дзеркал, дорогі меблі, килими. Для охорони персони гетьмана й гетьманського прапора було утворено спеціальний кінний загін, члени якого вдягалися в зелені гусарські мундири. У гетьманському палаці постійно влаштовувалися бенкети, театральні вистави.

Після 1760 року гетьман під тиском феодалів спеціальним універсалом здійснив новий крок на шляху закріпачення українського селянства, заборонивши останньому переселятися на нові місця й забирати при цьому своє майно без письмового дозволу панів. У 1763 році цей універсал було підтверджено відповідним царським указом.

К. Розумовський почав призначати й полковників, хоча іще з часів Петра I такі призначення вважалися справою царського уряду. Без дозволу гетьмана заборонялося арештовувати українців, окрім карних злочинців. Подібна самостійність українського гетьмана викликала невдоволення царського уряду. Тож, уже в березні 1754 року, перебуваючи на той час у Москві, імператриця спеціальним указом забороняла гетьману самостійно призначати полковників до українських козацьких полків, залишивши за ним лише право його попередників – добирати кандидатів на цю посаду. Тоді ж офіційно було підтверджено становище, за яким українським гетьманом заборонялося вести самостійне листування з іноземними державами, а при гетьманах перебували російські радники-міністри. Під особливо суворий нагляд були поставлені фінансові справи Гетьманщини. Указ від 1754 року вимагав, щоб гетьман надсилав до Петербурга докладні звіти щодо всіх прибутків і видатків. Розумовський просив звільнити його від подібного звітування, однак канцлер Воронцов повідомив, що імператриця категорично відхилила це клопотання й зобов’язала гетьмана неухильно виконувати царський указ.

Однак особисті позиції й становище самого К. Розумовського на цей час  залишається досить міцним. Як і раніше, він користувався великою прихильністю імператриці Єлизавети.  Часто приїжджаючи до Петербурга й Москви, він підтримував міцні зв’язки з багатьма найвищими царськими сановниками й вельможами. Саме в цей період К. Розумовський встановив дружні контакти з великою княгинею Катериною II – майбутньою імператрицею Росії, а через неї і з майбутнім польським королем Понятовським.

На той час значно активізувалась діяльність К. Розумовського і як президента Російської Академії наук. За його дорученням Ломоносов почав складати великий атлас Російської імперії. Також гетьман пройнявся ідеєю створення університету в Україні, зокрема в своїй резиденції Батурині. Та проект створення першого в Україні світського навчального закладу так і залишився на папері.

Гетьман Розумовський докладав зусиль на поступове зміцнення центральних і місцевих органів управління, реформував судочинство, намагався встановити спадкове гетьманство. Цим він намагався зберегти політичний курс на збереження державно-політичної автономії України. Разом з тим у цій спробі зміцнити політичну владу гетьмана проглядається й прагнення української старшини створити державу монархічного типу. У свою чергу, це логічно передбачало повний вихід України-Гетьманщини зі складу Російської імперії й утворення самостійної Української держави. Ці дії гетьмана викликали невдоволення царського уряду й, передусім, самої Катерина II. Імператриця побачила в цьому небезпеку для себе, бо ж О. Розумовський, брат Кирила, був таємно одружений на імператриці Єлизаветі Петрівні і мав спільну дитину.

До того ж негативне  ставлення імператриці до реформ К. Розумовського підігрівалося й Григорієм Тепловим. Він у численних своїх доповідних записках висвітлював більшість перетворень в Україні як такі, що мали сепаратистську спрямованій. Катерина II викликала Розумовського до Петербурга. Прибувши туди в січні 1764 року, він одразу ж подався до царського палацу. Гетьману було заборонено взагалі з’являтися до двору, доки він не подасть прохання про звільнення від гетьманства.

Однак Розумовський ще тривалий час не піддавався цій вимозі. Але Катерина II була непохитною, й у жовтні 1763 року Кирило Розумовський, переконавшись у безнадійності свого становища, повинився перед імператрицею.

Таким чином, закінчилася невдачею й друга (після Б. Хмельницького) спроба в історії Української держави зробити гетьманську владу спадковою, що, в свою чергу, суперечило демократичним засадам і традиціям українського козацтва, Запорозької Січі. Катерина II мала тривалу розмову з Розумовським, після якої він подав прохання на звільнення від гетьманської посади.

Щодо подальшої долі К. Розумовського, то 1765 року він вирушив у подорож за кордон, склавши перед тим і функції президента Академії наук. Незважаючи на те, що колишній гетьман продовжував займати високе становище при царському дворі та в уряді, Катерина II понад 11 років не дозволяла йому навіть з’являтися в Україні. І лише на початку 1776 року, при сприянні фаворита імператриці Г. Потьомкіна, з яким Кирило перебував у дружніх стосунках, він зміг уперше після тривалої відсутності приїхати на батьківщину. В 1794 році в зв’язку з погіршенням стану здоров’я він поселився в Батурині. Останні роки життя Кирило присвятив будівництву церком і кам’яних будинків у своїх володіннях. Також він заснував у Яготині шовкове виробництво, використовував свічкову й сукняну фабрики в Батурині.

Підсумовуючи діяльність Кирила Розумовського можна виділити наступні пункти його реформ та політики:

·        Вивів Гетьманщину з підпорядкування сенату в підпорядкування колегії іноземних справ.

·        Підпорядкував собі Запоріжжя і Київ

·        Розбудував столицю Глухів

·        Розбудував Батурин і відновив його статус гетьманської столиці

·        Наділив особливими повноваженнями козацьку старшину, перетворив з’їзди старшини в станово-представницький орган влади

·        Видавав універсали про обов’язкове навчання козацьких дітей, відкривав для них школи

·        Запровадив повітовий устрій замість сотенного

·        Провів судову реформу

·        Провів військову реформу, запровадив європейську муштру та однострої

·        Видавав універсали про обмеження переходів селян

·        Планував відкрити університет в Батурині

 К. Розумовський залишився в історії України,  не стільки своєю сумною роллю останнього гетьмана й найтитулованішого українця, а причетністю до тривалої й трагічної боротьби українського народу, його кращих представників за свою державність. І в тому, що ідея української державності пережила століття, надихала на боротьбу наступні покоління українців й, зрештою, матеріалізувалася в створенні сучасної України, певна роль належить і Кирилові Розумовському.