Англо-саксонська вечірка в арт-клубі «Черчілль»

"Бал монстрів" на відкритті арт-клубу "Черчілль"

«Я одягла костюм маніяка-вбивці, а вони нічим не відрізняються від звичайних людей» (Венсдей Аддамс, фільм «Сімейка Аддамсів»)

Того досить холодного вечора, коли сонце ховалося за небокрай, а з-за Заходу підкрадався, таємничо виблискуючи вогниками свічок, Геловін, на Таращанський масив Білої Церкви збиралася усіляка «нечисть». Але можуть спокійно спати екзорцисти та міліція – нічого страшного. Місцем збору «чаклунів», «упирів», «дракул», страшно спокусливих «медсестричок», «зомбі», «вагітних» Пеппі Довгихпанчох став арт-клуб «Черчілль», який того вечора гостинно відкрив свої двері для перших відвідувачів і, таким чином, гучно сповістив про своє народження, «салютуючи» білоцерківцям знаменитим капелюхом.

Геловін зустрічали весело. А по-іншому і бути не могло, адже люди, які відповідають за його роботу, давно набили собі руку (а подекуди гулі) на створенні шоу-програм. Це відомі не тільки у культурному середовищі Білої Церкви колишні працівники театру імені Саксаганського: режисер Наталія Гаєвська, вокаліст Сергій Клочко, артист драми Сергій Лозовий та зав трупою Олександр Русанов. Якщо раніше вони робили концерти, які були спрямовані на, скажімо так, глядачів бальзаківського віку, то 31 жовтня вони дали волю польоту творчої фантазії і запропонували програму «на відрив».

Інший шлях для новонародженого клубу був би хибним, адже відвідувачі спочатку добряче «влипли» за столики. Смачна їжа, яку можна було запити добрячим кухлем пива чи келихом вишуканого вина, закуски, які зникали з тарілок під супровід кришталево-холодного сорокаградусного трунку, а й просто вибухосмакові коктейлі та аперитиви були вельми доречними того вечора. Але хіба може втриматися народ за столами, коли на сцену виходить гурт «Нерозгадані» зі своїм вокалістом Андрієм Андрусенком? Тож музиканти «підірвали» публіку із-за столів, і уся «нечиста сила» закрутилася у веселому шабаші. Розпочався справжній «бал монстрів».

Хто не зміг (або не встиг) роздобути собі відповідний «лапсердак», міг викрутитися зі складного становища, адже йому були раді розмалювати пику. Тут теж немає ніякого криміналу, просто майстер боді-арту вправно створював відповідні святу образи.

Наталія Гаєвська, здається, встигала всюди, та й інші їй допомагали, але так і хотілося перевірити чи немає у працівників арт-клубу в руках справжньої відьомської мітли, яка дозволяє пересуватися в часі та просторі. Бо розважальна програма йшла, як по маслу, чи (ми ж на Геловіні), як привид Каспер крізь стіни.

Ведучий свята розважав присутніх веселими конкурсами, ілюзіоніст дотепними фокусами, два невпізнані об’єкти на сцені (кілька разів змінюючи свої костюми розшиті світлодіодниими стрічками) «запалювали» на сцені, підтягуючи своїм ентузіазмом усю «чортівню» на танц-пол, а Сергій Лозовий лякав юні створіння, що починали ловити гав.

Ха, юні «чортенята», які не досягли визначеного віку, даремно намагалися купити у барі собі щось міцного, а зовсім молоденьких у визначену годину ввічливо попросили на вихід. Все правильно, «Dura lex, sed lex». Нема чого гробити здоров’я у пристойному, аристократичному закладі. Вінстон Черчілль, який і став маскотом клубу, замолоду здоров’я витрачав лише у боях та політичних дебатах, а вже потім «укріплював» його коньяком та сигарами.

 А справжнім святковим акордом, акцентом і жирною крапкою свята, став виступ солістів гурту «Брехт». Усе сталося на рівні імпровізації і від того музика і спів були по-осбливому аристократичними. Недарма «чортяки», «відмочки» і навіть офіціанти кричали «на біс». З почином «Черчілль».